79. Римський саміт 2004 року та договір про введення Конституції для Європи.

Початок даному етапу поклав самміт в Алкені (грудень 2001 р.), на якому було прийнято рішення про створення Європейського конвенту, завданням якого була розробка проекту Конституції ЄС (плану політичної реформи). До складу конвенту, який очолив колишній президент Франції Валері Жискар д’Естен, увійшли представники Комісії, Європарламенту, урядів і парламентів країн_членів і країн_кандидатів. Аналіз ситуації, яка складалася навколо прийняття Конституції ЄС, дозволяла зробити висновок про труднощі з його схваленням національними урядами. З 25 держав_членів (в тому числі 10 держав_кандидатів) тільки 8 (населення яких складає 280 млн. чоловік) підтримують реформу, тоді як 17 (100 млн.) висловлюються проти. Однак це не означало неможливість продовження інтеграційних процесів в напрямку створення Союзу як федерації національних держав.

Під час обговорення проекту Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія і Люксембург висловилися за передачу повноти влади на наднаціональний рівень, тоді як Сполучене Королівство та Іспанія прагнули зберегти значну частину суверенітету за національними урядами. Передбачаючи такі проблеми, в 2000 р. В. Жискар д’Естен, Г. Шмідт і Жак Делор навіть висловилися за поділ учасників розширеного ЄС на дві групи. Першу групу, так зване «ядро» ЄС, складатимуть шість країн, які стояли у витоків європейської інтеграції, і ті країни, які близькі до шістки за рівнем соціально_економічного розвитку і готові піти на утворення федерації національних держав, що має власне право та інститути. Другу групу утворюють усі інші держави_члени. Правове підґрунтя для реалізації цієї ініціативи становлять норми, якими передбачена можливість просунутої співпраці. Попередній проект конституційного договору було офіційно представлено 28 жовтня 2002 р. Президією Європейського конвенту. 13 червня Конвент затвердив текст найбільш фундаментальних положень, а 10 липня на своєму останньому засіданні схвалив проект Конституції в цілому. Однак схвалення проекту в цілому не означало відсутність у нього противників. Три депутати Європарламенту і п’ять депутатів національних парламентів, які висловилися проти проекту, отримали право підготувати і опублікувати разом з проектом Конституці контрдоповідь, яка була названа «Європа демократій». Положення даної доповіді фактично пропонували демонтувати ключові елементи політичної та правової системи Союзу і повернутися до міжпарламентських та міжурядових форм співпраці. Через відсутність конструктивних пропозицій доповідь не отримала підтримки ні в Конвенті, ні серед керівників глав держав_членів ЄС. 30 вересня була скликана і 3 жовтня 2003 р. почала роботу міжурядова конференція щодо доопрацювання проекту Конституції і підготовки її для підписання. Робота по доопрацюванню проекту Конституції виявилася складною. Розбіжності в позиціях виникли навколо багатьох пропозицій, наприклад: включення в Преамбулу Конституції посилання на християнські цінності; включення в перелік цінностей права національних та етнічних меншин; ліквідувати компетенцію Союзу в сфері розвитку і координації економічної політики і політики зайнятості; не створювати європейську прокуратуру; дозволити регіонам держав_членів, які володіють законодавчою компетенцією, напряму звертатися до Суду Європейського Союзу тощо. Учасники процесу сподівалися, що узгодження позицій сторін вдасться завершити на зустрічі глав держав/або урядів 12_13 грудня 2003 р. Проте ці сподівання не виправдалися. Ключовим питанням, з приводу якого не вдалося досягнути згоди, став розподіл голосів в Раді Європейського Союзу, яка є головним законодавчим органом Союзу. Через неефективність керівництва Італії, яка головувала на той час в Союзі, а також непоступливість Іспанії та Польщі, які намагалися зберегти свої «привілеї», що мали за Ніццьким договором, в цьому питанні, робота самміту завершилася невдачею. Після цього тимчасово робота міжурядової конференції на політичному рівні призупинилася. Після перемоги на парламентських виборів в Іспанії у березні 2004 р. проєвропейські налаштованої соціалістичної партії уряд цієї країни заявив про бажання якомога скоріше досягнути компромісу. Зміна позиції Іспанії підштовхнула уряд Польщі до пом’якшення своєї позиції. В результаті цих змін 25_26 березня 2004 р. міжурядова конференція поновила свою роботу, і 17_18 червня 2004 р. в Брюсселі на зустрічі глав держав/або урядів текст Конституції був остаточно схвалений. 29 жовтня 2004 р. в Римі в тій самій залі, в якій у 1957 р. підписували Договори про Європейське економічне співтовариство та Євроатом, відбулося урочисте підписання Договору, яким встановлюється Конституція для Європи. Для набрання чинності Конституцією її повинні були ратифікувати всі держави_члени. Спочатку ситуація з ратифікацію Конституції виглядала оптимістично. Конституція була ратифікована у Австрії, Греції, Іспанії, Італії, Литві, Люксембурзі, Німеччині, Словаччині, Словенії, Угорщині. Однак основні побоювання з провалом процедури ратифікації були пов’язані з позицією Сполученого Королівства, Нідерландів та Франції. На момент проведення референдумів у Франції та Нідерландах Конституція була схвалена 49 % населення Евросоюзу, тобто 220 млн. громадян. Однак Конституція мала набути чинності після її ратифікації усіма 25 державами_членами. 29 травня у Франції і 1 червня 2005 р. у Нідерландах пройшли референдуми з приводу ратифікації Конституції для Європи. Відповідно біля 56% французів і біля 62% голландців висловилися проти Конституції. Після оголошення результатів референдумів в цих країнах уряд Сполученого Королівства заявив про відкладення на невизначений строк проведення референдуму. Оцінюючи як провал процедуру ратифікації Конституції для Європи, разом з тим не варто передрікати скорий кінець ЄС . Європейський Союз неодноразово переживав стан кризи, виходячи з них більш міцним і згуртованим. Перемога євроскептиків в даному разі, очевидно, не зможе призвести до дезинтеграції Союзу. Скоріше всього вона лише загальмує на певний час темпи європейської інтеграції.