- •1. Основні теорії та концепції європейської інтеграції після п світової війни.
- •1.Федералізм
- •2. Функціоналізм(д. Мітерані)
- •3. Неофункціоналізм
- •Єдиний Європейський Акт та проблема політичного співробітництва в єс.
- •План Фуше та його характеристика.
- •Історичні аспеки ідеї «Об’єднаної Європи»
- •Питання 5 (Маастрихтський договір та спільна зовнішня політика та політика безпеки (сзппб).
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •2 Опора сзпб
- •3 Опора Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах
- •7. Пан’європейський рух та його значення
- •Питання 12 Еволюція повноважень Європарламенту після Маастрихту до сьогодення.
- •13. Європейський федералістський рух після п світової війни.
- •14. Амстердамський договір та сзппб.
- •15. Значення утворення Європейської Ради.
- •17. Основні етапи середземноморської політики єс.
- •18. Питання представництва в єк та голосування в єр, представлені в проекті Конституції єс.
- •19. Еволюція класичного європейського федералізму.
- •20. Динаміка зближення єс з країнами Балтії.
- •21. Повноваження Європейської комісії. Проблема представництва на сучасному етапі.
- •22. Інтегральний федералізм, секторальний федералізм. Концепція “карткової Європи”. Порівняльний аналіз.
- •3. Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн; концепція змінної геометрії” євроінтеграції)
- •Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.
- •6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної
- •26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.
- •27. Єдиний Європейський Акт та питання інтеграційного співробітництва в єс.
- •28. Неофункціоналізм е.Хааса. Основні положення та недоліки.
- •29.Сучасний стан відносин сша та Західної Європи. Коротка характеристика.
- •30. Штудгардська декларація про єс 1983 року.
- •31. Основні принципи неофункціоналізму: прагматичний детермінізм.
- •32 (Маастрихтські угоди та внесення інституціональних змін до єс)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •33. Трансформація зєс та воєнно – політичне співробітництво в єс.
- •34. Рішення самміту в Ніцці 2000 р. Та його значення
- •35. Амстердамський саміт 1997 р. Та його значення
- •Посилив захист прав і свобод людини
- •Розширив сферу соціальної політики єс
- •Розвинув інститут європейського громадянства
- •Розширив сферу прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю
- •Посилив відкритість у процесі прийняття рішень у Євросоюзі, запровадив поняття гласності.
- •36. Парижські угоди 1954 року та утворення зєс. Їх значення.
- •37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.
- •38. Самміт єс в Ніцці 2000р. Та зміни в механізмі прийняття рішень.
- •39. Гаазький саміт та його значення.
- •40.Школа “поглиблення задля розширення”. Концепція “Європи концентричних кіл”.
- •Позиція країн єс щодо основних положень Конституції єс.
- •Спільна сільськогосподарська програма єс. Формування, етапи розвитку та перспективи еволюції.
- •Теорії “первинного розширення”. Міжурядовий або “реалістичний” підхід. (а.Малвард, р.Дарендорф, х.Валлас, с.Хоффман).
- •44.Проблеми воєнно-політичного співробітництва сша та єс на сучасному етапі.
- •45. Переговори щодо утворення Європейського оборонного співтовариства та Європейського політичного співтовариства 1952 рік.
- •47.Позиція сша та єс по югославській проблемі в 90-і роки.
- •48. Програма tacis та її значення Програма технічної допомоги країнам снд (Програма тасіс)
- •49. Концепція «солідарного простору» а.Маршал.
- •50. Єс та врегулювання близькосхідної кризи в 90 – ті роки.
- •51. Програма phare та її значення
- •53.Еволюція євроатлантичних відносин в 90-х роках.
- •59) Геополітичне значення Середземноморського регіону для єс
- •60. План ж.Делора щодо формування Європ. Економічного простору 1989 р.
- •61. «Декларація про єс» Штутгарт
- •62. Конференція в Барселоні (26-28 листопада 1995 р.)
- •63. Стратегія «сусідства» та її вплив на відносини України з новими членами єс.
- •64. Проект а. Спінеллі.
- •Політика єс в західно-балканському регіоні.
- •66. План Шумана 1950 р та утворення єовс
- •Євроантлантична політика країн Балтії (порівняльний аналіз)
- •Копенгагенські критерії вступу в єс (характеристика)
- •69. Позиція єс в Іракському конфлікті
- •70. Хельсінський самміт єс 1999 року та країни Балтії.
- •71. Програма «Agenda 2000» та система «партнерство в приєднанні»
- •72. Політика єс в Південно – східній Азії.
- •73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.
- •74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.
- •75. Римські угоди 1957 року та Великобританія
- •76. Проблема близькосхідного врегулювання сьогодні та політика єс.
- •77. Значення та наслідки розширення єс для України.
- •78. Пан’європейський рух та його значення
- •79. Римський саміт 2004 року та договір про введення Конституції для Європи.
- •80. Європейський Конвент 2001 року та результати його роботи.
- •81. Вступ Іспанії та Португалії до єс та запровадження принципу двох швидкостей.
- •82. Особливості розширення єс в 70 ті роки.
- •83. Значення розширення єс в 80 –ті роки.
- •84. Вступ Австрії, Швеції та Фінляндії та їх значення для єс,
- •85. Принципи розширення хвилями країн цсє
- •86. Принцип регати та причини його застосування щодо країн цсє.
- •87. Особливості вступу Греції до єс.
- •88. Перспективи вступу країн західних Балкан до єс.
- •89. Євроінтеграційна політика України: слабкі та сильні сторони.
51. Програма phare та її значення
«ФАРЕ»= Програма сприяння структурній перебудові економіки Польщі й Угорщини – програма допомоги країнам ЦСЄ.
Програма Phare один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з “САПАРД” та “ІСПА”) на допомогу країнам-кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС.
Phare з французької означає «маяк»
Започаткована 1989 року; спочатку стосувалася лише Польщі й Угорщини (звідки й назва – абревіатура з початкових букв “Poland Hungary: Action for Restructuring of Economies”), згодом поширюється на десять країн, зокрема вісім держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія), а також Болгарію та Румунію, що приєдналися у 2007 році. До 2000 року західнобалканські країни (Албанія, Боснія та Герцеговина і Колишня Югославська Республіка Македонія) також користувалися фінансовою допомогою “ФАРЕ”, але з 2001 року відповідні проекти в цих країнах фінансуються з програми “КАРДС” (CARDS = Community Assistance for Reconstruction, Development and Stability in the Balkans).
Програма PHARE на початок 1996 року включала 13 країн регіону. Запланований на період 1990-1994 рр. бюджет (4.2 млрд. євро), підвищився в 1995-1999рр. до 6.693 млрд. євро.
В Порядку денному 2000 Європейська Комісія запропонувала спрямувати програму на підготовку країн-кандидатів до членства в Європейському Союзі, концетруючись на двох найважливіших моментах в прийнятті принципів “спільного доробку”(acquis communautaire): інституційній побудові (Institutional Building) та підтримці інвестицій (investment support). Під поняттям інституційної побудови розуміється адаптація та зміцнення демократичних інститутів суспільства, громадської адміністрації та організацій, що відповідають за впровадження та дотримання законодавчих норм життєдіяльності Суспільства. Процес інтеграції – це не просто підведення норм законодавства країн-кандидатів до стандартів Співтовариства, а й забезпечення їх ефективного та професійного виконання. Він також включає розбудову відповідних структур, розвиток людських ресурсів та навичок управління.
Приблизно 30% фондів програми спрямоване саме на потреби процесу інституційної побудови.
Розширивши програму PHARE, Союз уклав угоди про асоційоване членство з країнами Центральної та Східної Європи та країнами Балтії. Ці “європейські угоди” охоплюють сфери національної та союзної компетенції. Головними цілями цих угод є:
• політичний діалог;
• вільна торгівля і свобода пересування;
• економічна співпраця;
• фінансова співпраця;
• співпраця в питаннях культури.
Питання 52 Формування системи Європейського політичного співробітництва 70 – 80 ті роки
1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.
Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.
На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства.
У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).
Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішення трьох головних завдань:
забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччини у європейських інтеграційних процесах;
сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи
розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.
У 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випадках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.
