51. Програма phare та її значення

«ФАРЕ»= Програма сприяння структурній перебудові економіки Польщі й Угорщини – програма допомоги країнам ЦСЄ.

Програма Phare один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з “САПАРД” та “ІСПА”) на допомогу країнам-кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС.

Phare з французької означає «маяк»

Започаткована 1989 року; спочатку стосувалася лише Польщі й Угорщини (звідки й назва – абревіатура з початкових букв “Poland Hungary: Action for Restructuring of Economies”), згодом поширюється на десять країн, зокрема вісім держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія), а також Болгарію та Румунію, що приєдналися у 2007 році. До 2000 року західнобалканські країни (Албанія, Боснія та Герцеговина і Колишня Югославська Республіка Македонія) також користувалися фінансовою допомогою “ФАРЕ”, але з 2001 року відповідні проекти в цих країнах фінансуються з програми “КАРДС” (CARDS = Community Assistance for Reconstruction, Development and Stability in the Balkans).

Програма PHARE на початок 1996 року включала 13 країн регіону. Запланований на період 1990-1994 рр. бюджет (4.2 млрд. євро), підвищився в 1995-1999рр. до 6.693 млрд. євро.

В Порядку денному 2000 Європейська Комісія запропонувала спрямувати програму на підготовку країн-кандидатів до членства в Європейському Союзі, концетруючись на двох найважливіших моментах в прийнятті принципів “спільного доробку”(acquis communautaire): інституційній побудові (Institutional Building) та підтримці інвестицій (investment support). Під поняттям інституційної побудови розуміється адаптація та зміцнення демократичних інститутів суспільства, громадської адміністрації та організацій, що відповідають за впровадження та дотримання законодавчих норм життєдіяльності Суспільства. Процес інтеграції – це не просто підведення норм законодавства країн-кандидатів до стандартів Співтовариства, а й забезпечення їх ефективного та професійного виконання. Він також включає розбудову відповідних структур, розвиток людських ресурсів та навичок управління.

Приблизно 30% фондів програми спрямоване саме на потреби процесу інституційної побудови.

Розширивши програму PHARE, Союз уклав угоди про асоційоване членство з країнами Центральної та Східної Європи та країнами Балтії. Ці “європейські угоди” охоплюють сфери національної та союзної компетенції. Головними цілями цих угод є:

• політичний діалог;

• вільна торгівля і свобода пересування;

• економічна співпраця;

• фінансова співпраця;

• співпраця в питаннях культури.

Питання 52 Формування системи Європейського політичного співробітництва 70 – 80 ті роки

1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.

• На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства.

У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).

Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішення трьох головних завдань:

• забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччини у європейських інтеграційних процесах;

• сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи

• розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.

У 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випадках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.