18. Питання представництва в єк та голосування в єр, представлені в проекті Конституції єс.

Європейська Рада (стаття 1-21)

Склад: голови держав або урядів держав-членів, голова ЄР, голова ЄК + Міністр іноземних справ ЄС

- зустріч – двічі на 6 місяців + можливість спеціальних зустрічей

- рішення приймаються консенсусом, крім випадків визначених Конституцією

Вот что в Лиссабонском договоре:

• Порядок председательства в Совете (Ст. 201b Римского договора),

• Свободное передвижение рабочей силы, социальные гарантии (Ст. 42 Римского договора),

• Общая транспортная политика (Параграф 3 ст. 107 Римского договора),

• Административное сотрудничество в области свободы, безопасности и порядка (Ст. 66 Римского договора),

• Пограничный контроль (Ст. 69 Римского договора),

• Политическое убежище и защита беженцев и перемещенных лиц (Ст. 69А Римского договора),

• Миграция (Ст. 69В Римского договора),

• Судебное сотрудничество по вопросам преступлений (Ст. 69Е Римского договора),

• Евроюст (Ст. 69Н Римского договора),

• Европол (Ст. 69J Римского договора),

Стаття 1-25

Визначення поняття «кваліфікована більшість» при голосуванні:

- застосовується визначаення поняття кваліфікованої більшості для Ради:

кваліфікованою більшістю - мінімум 55 % членів Ради , які представляють мінімум 65% населення Ради. Блокуючя меншість – 4 держави-члена Ради.

- до 1 листопада 2014: кваліфікована більшість 255(з 345, 73,9%) голосів, які представлені більшістю (14 з 27 ) країн і 62% населення ЄС

- тимчасова відстрочка рішення – мінімум 75% звичайної блокуючої меншості – 4 держави, населення яких не менше 65% населення ЄС

Президент ЄР та Голова комісії не приймають участі в голосуванні

Європейська Комісія

1 комісія : 1 представник – 1держава, в тому чесли і Президент ЄК та Мііністр закордонних справ ЄС, що ді в якості заступника президента

Піля закінчення роботи комісії 1 (5 років –термін дії Комісії, можливе зняття Парламентом 2\3 голосів) представники, що відповідають 2/3 кількості держав-членів ЄС (18 з 27), якщо ЄР не прийме іншого рішення.

19. Еволюція класичного європейського федералізму.

Федералізм – одна з перших концепцій, що ставила за мету підведення теоретичного підґрунтя під процеси європейського об’єднання. Для запобігання конфліктам в Європі – обмеження державного суверенітету. Прихильник „єдиної Європи”, розглядаючи державу та її інтереси як першопричину міждержавних суперечностей, що спричиняють воєнні конфлікти, висловлювались за необхідність утворення наднаціонального обєднання, яке б керувалось спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. Після закінчення першої світової війни активізувалося обговорення проектів об’єднаної Європи. В 30-ті роки виникла одна з доктринальних тенденцій сучасного федералізму(інтегральний – розглядає державу з її вузьконаціональними інтересами та політикою протекціонізму як основу причини гальмування економічного прогресу суспільства. Неможливість вирішення на національному рівні економічні і екологічні проблеми обумовлює утворення наднаціональних європейських структур з відповідними повноваженнями національних представництв). Інший напрямок керувався політичними мотивами інтеграції (Спінеллі і Арон – федералістська модель пропонує наднаціональну державу.) Робота Куденхове-Калергі „Пан-Європа” лягла в основу створення Панєвропейського союзу, першний конгрес якого був у 1926 у Відні. Були визначені напрямки розбудови європейської конфедерації: військовий альянс, поетапне утворення митного союзу, єдина грошова одиниця. Після ДСВ протягом 1946-47 формуються основні масові організації федералістського руху: Європейський союз федералістів, Європейський рух. Традиційна федералістська концепція – ідея обєднання Європи на основі федеративного принципу, який передбачав підпорядкування національних та регіональних органів управління спільним наднаціональним структурам. Два методи досягнення: Кооперація – спільні дії держав, спрямовані на узгодження питань, що представляють спільний інтерес; рішення і угоди приймаються одностайно і мають силу для тих, хто їх схвалив. Інтеграція – делегування права прийняття рішень органам управління, функціонери яких не представляють інтереси країн, громадянами яких вони є. Прийняття рішень не потребують одностайності, є обов’язковими для всіх. (Див. 16)