2. Структура наукових знань.

Наука – форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання об’єктивних знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Одна з найголовніших функцій науки – це пізнання об’єктивного світу. Наука створена для безпосереднього виявлення сутності усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Критерії науковості – це правила, за якими проводиться оцінка відповідності або невідповідності певних знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлені стандарти наукового знання.

Істотною особливістю наукового знання є введення правил осмисленості, які задаються нормами прийняття наукових тверджень у професійному середовищі.

Принциповим критерієм науковості є принцип об'єктивності у знанні, згідно з яким умовою науковості виступає подання предмета дослідження в об'єктивованому вигляді, незалежно від того, які — матеріальні чи ідеальні — феномени досліджуються.

Критеріальною ознакою науковості є максимальне абстрагування від суб'єкта. Закони механіки, наприклад, формулюються таким чином, що при дослідженні траєкторії тіл для них не має значення, що саме падає — яблуко чи воднева бомба.

Важливим критерієм науковості є введення причинної матриці пояснення явищ. Наука радикально відмежовується від принципу «post hoc, ergo propter hoc» («після цього, отже, внаслідок цього»), притаманного побутовій ментальності, й обстоює позиції аналізу закономірностей, що розкривають причинно-наслідкові схеми досліджуваних подій.

Не менш істотний критерій такого підходу — принцип ідеалізації. Адже наука досліджує явища, так би мовити, в чистому вигляді, відсторонюючись від дрібниць та всього того, що заважає виявити типові, істотні, принципові ознаки чи риси закономірного перебігу процесів.

І, нарешті, ідеологічним вираженням відмежування наукового знання від лженауки чи побутового досвіду є істотна самокритичність науки, випробування будь-яких привабливих положень експериментом чи неспростовними фактами.

В теорії наукового пізнання використання змістовно поняття “знання”, має враховувати не практичне відношення до дійсності, а існування системи уявлень, в межах якої визначається наявність раніше невідомого, недослідженого, об'єктивного. Наукове знання — система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку. Відповідним чином у теорію наукового пізнання мають вноситися визначення основних складових процесу пізнання: суб'єкта, об'єкта, предмета.

Об'єктом наукового пізнання є реальність, яка усвідомлена суб'єктом як об'єктивне джерело суперечностей. В теорії наукового пізнання лише та людина або група, яка усвідомлює своє незнання може називатися суб'єктом пізнання.

Предметом наукового пізнання називають властивості, відношення, процеси виокремлені суб'єктом пізнання за допомогою принципів. Різні галузі наукового пізнання вирізняються відмінними предметами пізнання. Часто спостерігається ситуація: один і той самий об'єкт одночасно може виступати джерелом предметно різних наук. При цьому різні науки на підставі своїх специфічних принципів вбачають в єдиному об'єкті різні предмети пізнання.

Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. На емпіричному рівні відбувається накопичення фактів, їх первинна систематизація і класифікація.

Основні методи емпіричного знання це: експеримент, спостереження, вимірювання, порівняння, опис.

Інформація, отримана за допомогою емпіричних методів, зазнає статистичної обробки. Після цього науковці можуть робити певні узагальнення.

Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується домінуванням раціонального моменту - понять, теорій, законів та інших форм мислення і "розумових операцій". Живе споглядання, чуттєве пізнання тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного знання. Ця обробка здійснюється за допомогою систем абстракцій "вищого порядку" - таких як поняття, умовиводи, закони, категорії, принципи та ін На теоретичної стадії науки переважним (в порівнянні з живим спогляданням) є раціональне пізнання, яке найбільш повно і адекватно виражено в мисленні.

Таким чином, суть теоретичного знання — опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

Основні методи теоретичного знання це:

Формалізація — побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

Аксіоматизація — теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

Гіпотетико-дедуктивний метод — побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт завдяки мисленню виходить за межі того, що дається у безпосередньому досвіді й здійснює перехід до нового знання, часто не звертаючись до чуттєвого досвіду. Тоді абстрактне, теоретичне мислення виступає не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб'єкт оперує поняттями вищого рівня, здійснюючи сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих (ідеальних "об'єктів"), широко застосовує абстракції, які не мають емпіричних корелятів. Кожне поняття асоціюється з певною сукупністю уявлень та наочних образів.

Отже, емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень. На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових, "видимих", чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в сутнісні зв'язки та відношення. На теоретичному ж рівні основними гносеологічними завданнями є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами. По-друге — пізнавальними функціями. Основною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного — їх пояснення. По-третє — характером і типом одержуваних наукових результатів. Результатами емпіричного рівня є факти, певні знання, сукупність узагальнень, взаємозв'язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних характеристик, законів, теорій, теоретичних систем та системних законів.