2. 3 Сучасна вулична їжа, її різноманітності

Для відкриття торгової точки у форматі вуличного харчування досить мати 3 тис. грн і автомобільний напівпричіп. Інвестиції окупаються за 3-4 місяці, а рентабельність роботи складає більше 40% влітку і близько 20% взимку.

На перший погляд може здатися, що ніша вуличної торгівлі готовою їжею вже заповнена - чи не на кожному розі у великих містах стоять численні кіоски, які продають млинці, пиріжки, слойки і пампушки. У той же час приклад українських бізнесменів показує, що цей напрямок бізнесу залишається перспективним. За даними Асоціації франчайзингу України, в минулому році відкрилося більше 200 нових торгових точок з продажу готової їжі. Враховуючи, що влітку попит на подібну продукцію зростає, за найскромнішими оцінками, на 50-70%, квітень і травень - відмінний час для старту проекту в сегменті стріт-фуду (з англ. - вулична їжа). Залежно від обраної стратегії розвитку для початку бізнесу може вистачити всього 3 тис. грн, які окупляться ще до приходу осені.

Познайомила українців з мережевим форматом стріт-фуду російська мережа «Блинок», у 2003 році почала продавати на вулицях Луганська млинці з солодкими і солоними начинками. «За сім років роботи нам вдалося відкрити 35 торгових точок у 12 містах України. Тепер перед нами стоїть завдання дещо урізноманітнити франчайзинговий пакет і таким чином залучити нових партнерів.

Ринок стріт-фуду в Україні лише формується, щороку збільшуючись на 30%, його фінансові обсяги становлять 300-350 млн грн.

Ditsch Vermogensverwaltungs KG і Kastenmuller Thies Projektteam GB: ці дві провідні німецькі компанії на початку 2004 року стали співзасновниками другого оператора в сегменті стріт-фуду - «Чудо-Піч» з центральним офісом у Львові. Зараз мережа включає в себе 210 торгових точок, що діють у 17 областях України, причому розміщених не тільки на вулицях, але і в супермаркетах, готелях, невеликих кафе і на АЗС. Відмінна риса компанії - використання теплових вітрин та печей власного виробництва, які дозволяють зберігати продукцію свіжою протягом 3-4 годин. У цьому році планується вивести на ринок ще п'ять нових продуктів і додати до торговельної мережі як мінімум 30 точок, більшою частиною за рахунок південно-східного регіону України.

Угорська компанія Fornetti в тому ж 2004 році стала третім оператором тоді ще не на освоєному ринку стріт-фуду в Україні. «За цей час мережа фірмових торгових точок зросла майже до 600. Зосереджені вони в основному в Києві.

У 2005 році був запущений проект під назвою «Рум'яночка». За чотири роки збільшили мережу до 100 точок, з яких 96 - франчайзингові. Половина з них знаходиться в Києві, інші - в Житомирі, Луганську, Донецьку, Слов'янську, Одесі, Сімферополі, Вінниці, Кіровограді, Бердичеві та Ужгороді.

Ще один оператор українського стріт-фуду львівський «Наминайко» з'явився в 2006 році, ставши способом диверсифікації бізнесу для концерну «Хлібпром», об'єднуючого 13 заводів у п'яти західноукраїнських областях. На ринку зазвичай представлений продукт, який потребує розморожування і тривале вистоювання, данна фірма виготовляє 26 видів напівфабрикатів, які не потрібно вистоювати, що, відповідно, підвищує рентабельність кожної з 400 торгових точок у 19 областях України і АР Крим.

З появою пончикового фритюрного апарату був створений новий формат в стріт-фуді - пончики-пампушки. Зараз «Пан Пишко» налічує 13 торгових точок в Україні, всі вони - франчайзингові і знаходяться в Києві, Маріуполі, Вінниці, Харкові, Сумах, Черкасах, Донецьку, Львові, Буковелі та АР Крим. Крім того, компанія виявилася єдиним національним оператором стріт-фуду, якому вдалося своєю продукцією завоювати і зовнішній ринок. У грузинському Батумі з 2009 року на правах франшизи продаються пончики-пампушки, правда, під торговою маркою «Генацвале Пончик». Подібного роду запити також надходять з багатьох регіонів Росії.

Недостатня кількість операторів (не більше 20) свідчить про те, що ринок стріт-фуду в Україні лише формується. Щорічний його зріст становить близько 30%. За даними операторів «Чудо-Піч» і «Наминайко», в грошовому вираженні обсяг ринку сягає 300-350 млн грн. З цієї суми 75% припадає на Київ. У більшості інших регіонів ніша стріт-фуду повністю вільна. Цікаво, що популярності вуличної їжі посприяла і криза. Останнім часом багато підприємств відмовляються від послуг кейтерингових компаній, що змушує офісних працівників шукати інші джерела живлення.

Національні страви стріт-фуду в світі

Гана - боереворс, брааі, Гетсбі, кролик «чау», хліб «інйера», хлібні кульки з каррі, стебла неека, кролик «чай», омлет в хлібі;

Марокко - фуфу, Кенке, банку, ямс, страви з м'яса диких тварин, смажений рис і локшина, курячі потрухи, запечені боби, кебаб, блюда з равликів;

Туніс - багет з тунцем і солодка випічка;

Китай - рисові кульки гриль, смажена локшина, страви з яловичини, свинини та курки з локшиною;

Індія - xаат, паапрі, картопля соте, панпурі і бхелпурі, котлети з картопляного пюре, ПАОП, бхаайе;

Японія - пиріжки таіякі, імагаваякі, пельмені з восьминогом (такоякі), удон, соба, локшина рамен;

Корея - гун-манду, смажені кальмари, креветки, теотбокіі, оденг, тости;

Пакистан - Шамі кебаб, пахати роли, йалебі, Карачі, патхан;

Філіппіни - кікікам, курка в соусі, свинина барбекю, субпродукти гриль, страви з качиних яєць, тахо;

Тайвань - смажений тофу, млинчики з устриць, рисові коржі зі свинячої кров'ю, блюда з локшини;

Близький Схід - фалафель, шоарма, фатаір, бурекас;

Австралія - стейки, ковбаски в хлібі, великі м'ясні пироги;

Балканські країни - бурек, кебабче, кевап, товстонарізане фрі;

Франція - сендвічі з різними начинками, креп, смажені каштани;

Німеччина - донер, поммз, ковбаски, фалафель, шоарма, халумі;

Угорщина - лангос, штруделі, листкова випічка, овочеві пюре;

Італія - піца, фрігіторрі, полента;

Росія - млинці;

США - гамбургер, сендвіч, хот-дог, такос, тортас, чізкейк, піца, горіхи, Панін, тика, картопля-фрі, фалафель.

Для самостійного старту в бізнесі стріт-фуду досить 40-100 тис. грн залежно від обраної концепції і формату, а рентабельність роботи влітку перевищує 40% (взимку - 20%). Запорукою успіху торгової точки експерти вважають місцерозташування, що забезпечує постійний прилив споживача (зупинки наземного транспорту, станції метро, ринки та вузи).

Що стосується приміщення, то тут можливі два варіанти: стаціонарний павільйон або пересувний автопричіп. Враховуючи упереджене ставлення влади до будь-яких малих архітектурних форм (МАФ), автопричепи є найкращим варіантом. Плюс при їх використанні з'являється можливість за день заробити місячну виручку, адже під час будь-яких святкувань автопричіп можна без проблем переміщати в місця найбільшого скупчення людей.

Раціональний вибір концепції та формату безпосередньо впливає на успіх і довговічність кожної нової стріт-фуд-компанії. Восени минулого року була змушена закритися мережа «Бутер-точка», керована Fozzy Group. Невдача пояснюється, як раз обраним «профілем»: незручна їжа для незрозумілою цільової аудиторії, а купувати її, щоб їсти сидячи, не мало сенсу.

Втім, існує легший і дешевший варіант установи стріт-фуд-бізнесу - стати франчайзем чинного відомого оператора. У такому випадку не потрібно турбуватися про розробку власних технологій, про обладнання та маркетингову політику, можна розраховувати на допомогу в пошуку вигідного місцерозташування. Але потрібно ставитися до «кастингу» франчайзі вибірково, висуваючи суворі вимоги. Звертати увагу, перш за все, на ділові якості підприємця-кандидата і досвід його комерційної діяльності. Цим і пояснюється показник відсіювання, що досягає 50%. Також потрібно мати 20 тис. грн для придбання під заставу технологічного обладнання: холодильної камери з температурою до -18 º С і ємністю до 300 л, конвекційної печі, вітрини з підігрівом і рекламної конструкції, що включає світлову вивіску, цінники, банери і наклейки.

Вулична їжа розповість про культуру кожного міста та країни

Вулична їжа і її культура, тісно пов'язана з міською культурою, зі зручністю проживання у великому місті, а також з самоповагою самих жителів. Відкритий цибульний пиріг з пористого тіста, присмачений краплею оливковою олєю, тертим сиром і орегано, подається на аркуші простого жовтуватого паперу. Це сфінчоне (Sfincione / Sfinciuni) - знамените стрітфуд з Палермо, який "правильно" приготувати можуть тільки вуличні торговці. Булочки з найніжнішим слабосоленим оселедця або з копченим вугром - прославлений стрітфуд Амстердама. Мексиканський тако з біфштексом (гарячий тонкий кругли й корж з м'ясом, смаженою цибулею і пекучим чилі у супроводі сальси) - головний вуличний делікатес Мехіко.

Спробуйте банмі - класичний в'єтнамський сандвіч із смаженої свинини з засоленими овочами у французькому багеті - і ви відчуєте Сайгон: традиційну Азію, приправлену європейським колоніалізмом. Або кулінарний геній Тоскани, де скромний рубець перетворюють на запаморочливу закуску. Але, на жаль, вулична їжа подобається далеко не кожному, тому дуже багато туристів залишають, наприклад, Сінгапур, так і не оцінивши сате на рожні або риб'ячі голови в каррі. А в Києві є "перепічка" - зажарена у фритюрі сосиска в дріжджовому тесті збирає чергу на розі Хрещатика та вулиці Богдана Хмельницького ще з часів Радянського Союзу.

Кожне поважаюче себе місто повинно мати свою власну кулінарну візитну картку, що підживлює національну самосвідомість. Мегаполіс, який має унікальну кухню, визначальну харчову культуру, може називатися Великим ресторанним містом. У цьому місті повинні існувати по сусідству відокремлені мікрокультури їжі, наприклад: сербська вуличка, де роблять кращий Борек, квартал російських євреїв, які печуть кращий сірий хліб, або турецька громада, що виробляє чудовий йогурт. Місто має бути зацікавлене у розвитку гастрономічної культури. Прикладом такої зацікавленості можна навести проведення фестивалю Сан-Геннаро в Нью-Йорку, День мерця в Мехіко, Октоберфест у Мюнхені. Це історична спадщина - фундамент, і все інше будується на ньому. Не існувало б культури вуличної їжі в Бангкоку,то вона не надихнула б шеф-кухарів всього світу застосовувати її гострі спеції і яскраві кольори на кухнях своїх ресторанів. Не будь токійського рибного ринку, не було б чому дивуватися всьому світу.

Але з самого початку слід розібратися в термінах, тому що останнім часом повсюдно поширилась істерика, пов'язана з терміном "шкідливої їжі". Джанкфудом (від англ. Junk - сміття) називають нездорову їжу, з високою калорійністю і низькою поживною цінністю. Треба відзначити, що спочатку в сімдесятих роках минулого століття цей термін відносився до упаковки їжі, а не до її якості. Місця продажів і вулиці були засмітнені всіми цими пластмасовими і картонними коробками, пластиковими пакетами і щільним лощеним папером. А ось вже через двадцять років визначення "сміттєва їжа" придбало негативний сенс і в першу чергу стало означати довгограючі "хімічні" продукти харчування, які не припускають нагріву і вживаються холодними. Так у чорний список потрапили кукурудзяні пластівці, цукровий овес, білий шоколад, солоні горішки, картопляні чіпси і різноманітні газовані напої, гамбургери і смажена курка. Стрітфуд - це різноманітна вулична їжа, яка може бути як відверто "сміттєвою", так і вигадливою, свіжою і чесною. Це вже хто на що вчився.

Перепічка - вулична їжа по-київськи.

Візитною кулінарної карткою Києва є "перепічка". На розі Хрещатика та вулиці Богдана Хмельницького збирається черга щоб зкуштувати засмажену у фритюрі сосиску в дріжджовому тісті, яка подається в незмінному сіруватому папері, схожому на крафт-картон. Злі язики стверджують, що спочатку в Центральному гастрономі придумали віконце з першим київським фастфудом, щоб позбавлятися від прострочених сосисок. Навіть ставши приватною власністю, "Київська перепічка" викликає однакову кількість як нарікань так і захоплень. Активно проти виступають - поборники здорового харчування і конкуренти. "За" - щоденна черга киян і гостей міста, прикрашена столичними селебрітіс і колоритними іноземцями. На сьогоднішній день "перепічка" - один з нечисленних дбайливо збережених київських брендів.

Якщо говорити про київський стріт-фуд в цілому, то можна сказати, що він перенасичений. Та тільки зустріти якісну вуличну їжу дуже-дуже складно. Умовно київські точки харчування можна поділити на нейтральні, небезпечні і дуже небезпечні. До останніх відносяться шаурма і "бабусині" пиріжки-біляші-чебуреки зі зрозумілих причин - відсутність гарантій про походження санітарного контролю та якість використовуваного продукту. До небезпечних можна віднести курку-гриль та фастфудовскі гамбургери, тому що, як було сказано вище, це джанк. Франшизи з млинцями, пампушками, пончиками, пиріжками та іншою випічкою можна віднести до нейтрального стрітфуду. Треба відзначити, що попит на якісну вуличну їжу істотно перевищує пропозицію. Тому підтвердженням служить запозичені популярні концепції "Печена картопля", Fornetti.

Вулична їжа в інших країнах

Індокитай, Південно-Східна і Середня Азія, Ізраїль, Туреччина, Бразилія, Мексика - теплі країни, де культ вуличної їжі традиційно поширений. Вражає все: і нескінченний асортимент стрітфуда, і багатство смаків, кольорів, запахів. У кожній країні свої кулінарні шедеври і етикет. У Бангкоку завжди збирається натовп радісних місцевих жителів навколо туриста, який ризикнув проковтнути сарану, тутового шовкопряда або іншу комаху. І така дегустація перетворюється в захоплююче шоу. У Бразилії поряд з величезною різноманітністю фруктових соків і коктейлів - манго з ацероли, ананасом, молока з бананом або апельсина з гуавою - на вулицях наливають алкоголь - коктейлі з очеретяною горілкою кашасой. Одна з головних стамбульських розваг - пробувати місцеву вуличну їжу. Кавурма, Лахмаджун, кокореч на смак так само незвичайно, як і на слух. Сучасний стрітфуд великих західних міст химерний і різноманітний завдяки змішуванню численних емігрантських культур. Наприклад, досить опинитися в Амстердамі, не кажучи вже про Лондон або Нью-Йорк, щоб скуштувати, суринамської або індонезійської вуличної їжі.

Цивілізований стрітфуд припускає гарантовану якість, широкий вибір і адекватну ціну. Адже вулична їжа формує перше враження про місто і настрій його жителів. Ось чому чергу за простацькою київською "перепічкою" така ж довга, як двадцять років тому. Люди стоять за колоритом і автентичністю.

Знаменита вулична їжа в усьому світі

1.Знамениті вуличні сендвічі Паніні в Парижі - свіжий класичний багет, розрізаний вздовж і прокладений шматочками м'яса або курки, огірками, сиром і так далі. Начинки різні - смак незмінно "паризький", з ароматною хрусткою скоринкою.

2. Знамениті вуличні сендвічі з рубцем у Флоренції - традиційна селянська страва. Яловичі шлунки, тушковані з часником і ароматними травами, загорнуті в корж і приправлені гострим перчиком чилі, каперсами і анчоусами.

3. Знамениті вуличні "азіатські сендвічі" в Хошиміні - традиційна в'єтнамська їжа в "колоніальній" обгортці. "Французький" багет, але з рисового борошна, начинений шматочками свинини-гриль, хрусткими кружечками огірка, маринованою морквою, дайконом, кінзою, гострим соусом і краплею кисло-солодкого соусу майо.

4. Бан мі. Хо Ши Мін, В'єтнам.

Бутерброд, який, незважаючи на колоніальну французьку зовнішність, є в'єтнамським від початку і до кінця. Відігніть газетну обгортку і кусайте: хліб (легке рисове борошно робить його виключно хрустким), все ще теплі шматочки смаженої свинини, хрусткі огірочки, солодко-гостра маринована морква, дайкон ,кінза, товстий шар в'єтнамського майонезу і гострий соус. Кращий бутерброд за 30 центів, який ви коли-небудь їли.

5. Тако. Сан-Мігель де Алленде, Мексика.

Ймовірно, маїсовий коржик винайшли мандрівні мексиканські ковбої, які відразу відчули всю зручність їстівної «тарілки». Знавці підкажуть вам свої улюблені тако-місця, і це будуть зовсім не ресторани, а вуличні кути. Сан-Мігель де Алленде - химерне колоніальне місто приблизно в чотирьох годинах на північ від столиці. Вночі, коли емігранти та туристи відправляються по будинках, вуличні продавці тільки починають нагрівати свої сковорідки. На розі Calle de Mesones і Pepe Llanos, недалеко від головної площі ви побачите широкі смуги світла, що висвітлюють масу щасливих людей, що зібралися навколо візка. Замовте кілька тако al pastor і дивіться, як один з кухарів відрізає шматки свинини, підготовленої на рожні, кладе їх в подвійний шар тонких маїсових коржів - кожна не більше компакт-диска - і поливає їх підбадьорливою, кислувато-солоною ананасовою сальсою. Пара укусів і немає смачнішого тако! Бідні сплячі грінго!

6. Сендвічі з рубця. Флоренція, Італія.

Флорентійці захоплюються своєю традиційною сільською кухнею, блискучим прикладом того, як тосканський геній навіть найскромніші інгредієнти перетворює на витвір мистецтва. Навіть якщо ви і не є великим шанувальником коров'ячого шлунку, відвідуючи Флоренцію ви просто зобов'язані спробувати їх сендвічі з рубця і стати зверненим. Венеціанці тушкують свій рубець з часником і спеціями, поки він не стане дуже ніжним, потім загортають його в хрусткий рол і заправляють чилі або сальсою, зробленої з каперсів, петрушки і анчоусів.

7. Зелений салат з папайї. Бангкок, Таїланд.

Салат з товченої зеленої папаї - це квартет смаків, квінтесенція тайської кухні: солоною, солодкою, кислою та гострою. Ось склад: хрустка картопля, незріла папайя, арахіс, висушені креветки в рибному соусі, пальмовий цукор і сік лайма. Все це упаковується в зручний пакет, щоб можна було їсти на ходу. Ласощі можна знайти скрізь в Бангкоку, але особливо видатні екземпляри готують за адресою Phaholyothin Soi 7.

8. Смажена ковбаска під каррі. Берлін, Німеччина.

Видів ковбас в Німеччині стільки ж, скільки, наприклад, сирів у Франції. Тому природно, що улюблений вуличний фастфуд німців зав'язаний на цьому. Але це не Нью-Йоркські хот-доги. Соковита сосиска, порубана шматочками, заправлена кетчупом, каррі та паприкою за легендою була винайдена однією незграбною дівчиною, яка випадково впустила контейнери з інгредієнтами,вийшов мікс, який по гідності оцінили. Традиційна, але космополітична закуска відображає сучасний Берлін, ідеальний для довгих нічних пиятик. У деяких закладах ковбаски поливають фірмовим соусом. Пінта Варштайнер , який ніколи не зашкодить.

9. Будь-яка азіатська їжа, яку ви тільки можете собі уявити. Сінгапур.

Сінгапур - це азіатський плавильний котел, населений китайцями, індонезійцями, індійцями і малайцами - кулінарною командою мрії, що робить сінгапурську вуличну їжу ні на що не схожою і кращою в світі. І найбільш, так би мовити, безпечною. Усі кухарі тут працюють у так званих «роз'їзних центрах» - маленьких закладах на відкритому повітрі, в яких уряд просуває свої суворі санітарні норми. В Old Airport Road Food Centre ви знайдете як традиційні індійські страви - риб'ячі голови киплячі в каррі, так і хайнаньську курку з рисом, цибулею та імбиром. Кіоск Matter Road Seafood Barbecue спеціалізується на знаменитих чилі-крабах, Toa Payoh Rojak - тільки на rojak (буквальна.: суміш) - салати з ананасів, огірків та інших овочів і фруктів, приправлених підбадьорливим сиропом з креветок і індійських фініків. Різноманітність місцевих страв надихає багатьох гурманів. Найвідоміший сайт Makansutra - довідник з сінгапурської кухні.

10. Картопля фрі. Брюссель, Бельгія.

Не звинувачуйте нас, коли брюссельці зруйнують вашу терпимість до сирої, м'якої чи будь-яку іншу щільність картоплі фрі. Вона тут не просто додаток до гамбургеру. Картопля фрі, приправлена майонезом (подається в паперовому конусі) - головна страва, яку можно замовити в невеликих кіосках по всьому місту. Адже її винайшли саме в Бельгії, а не у Франції, як багато хто думає. У кращих місцях використовують сорт Bintje, який ніби спеціально народжений для фритюру. Він смажиться двічі в чистому арахісовій олії або яловичому жирі (кінський, на щастя, більше не використовують). Результат - порція неймовірно повітряних, свіжих і дивно нежирних скибочок, коронованих майонезом, соусом тартар, ананасовим кетчупом або будь-яким іншим з десяти запропонованих соусів. Навряд чи ви коли-небудь захочете те, що називають картоплею фрі у вас вдома.

Устаткування для «вуличної їжі»

Існує два основних варіанти оснащення технологічним обладнанням таких пунктів харчування. Перший варіант передбачає реалізацію готової продукції, а другий - виготовлення продукції безпосередньо у пункті харчування з напівфабрикатів високого ступеня готовності.

До пунктів харчування, в яких, в основному, реалізується готова продукція, відносяться: "Морозиво", "Напої, соки", "Кава, чай, кондитерські вироби". У них використовується, як правило, обладнання для зберігання та реалізації готової продукції. Для цього компанія «Торговий Дизайн» пропонує найсучасніше обладнання. Це морозильні прилавки та холодильні шафи фірми Derby (Данія), Electrolux (Швеція), Argos (Польща), сокопрохолоджувачі фірми Bras (Італія), візки для виїзної торгівлі та контейнери для транспортування продукції фірми Cambro (США).

Морозильні прилавки відомих європейських фірм Derby, Vestfrost, Eicold, Gram, Scanfrost оснащені компресорами Danfross (Німеччина) або Electrolux (Швеція), мають регульований термостат і світлові індикатори режимів роботи. Також в комплекті є кошики, які роблять користування скринями дуже зручним. В залежності від конкретної модифікації вони можуть бути з розсувними скляними або металевими кришками із замком. Оснащення скринь колесами дозволяє в разі потреби легко переміщати їх з місця на місце, а наявність в них підсвічування - здійснювати торгівлю в темний час доби.

Холодильні шафи представлені такими фірмами як Derby, Gram (Данія), Jordao (Португалія), Schuiz (Німеччина), Zpuch (Польща). Скляні дверцята і внутрішнє підсвічування дозволяє використовувати ці шафи в якості вітрин. У деяких моделях передбачена експо-панель для кріплення реклами. Усе холодильне та морозильне обладнання має сертифікати відповідності.

Візки для виїзної торгівлі та термоконтейнери фірми "Cambro" забезпечують швидку доставку їжі в потрібне місце і організацію продажів. Візки та термоконтейнери виконані з поліетилену, мають монолітний корпус, не б'ються і легко чистяться. Поліурітанова ізоляція робить можливим одночасне зберігання гарячої й холодної їжі. Середній приріст температури (для холодної їжі) становить

0,3 ° С на годину, а середнє падіння (для гарячої їжі) - не перевищує 2 ° С на годину. Ємність термоконтейнерів - від 5 до 100 і більше літрів.

Остання новинка цього сезону фірми "Cambro" - система кіосків CamKiosk. Це мобільні візки для вуличної торгівлі, які дозволяють швидко доставляти їжу на місце продажу. Відсіки для зберігання забезпечені термометрами на дверцятах для контролю температури їжі. Гастроємності на верхній панелі кіоску можуть бути замінені , вставляються обробними дошками або кришками для відсіків. Візок має середній відсік для сухих продуктів і закривається шухлядою для зберігання грошей і документації.

Ця система візків легко транспортується і стикується один з одним. У систему CamKiosk включені: основний візок, візок з раковиною і місток. Основний візок може бути з 4 або 6 поглибленнями для гастроємностей на верхній панелі, з навісом або парасолькою. Візок з раковиною може стояти як окремо, так і бути приєднаним до кіоску. Систему CamKiosk можна доповнити робочою станцією CamKiosk. Робоча станція CamKiosk являє собою додатковий простір для приготування їжі, реклами блюда, яке включено в меню, або повного касового обслуговування. Є великий відсік для зберігання товару в нижній частині, а також тримач для паперового рушника.

До пунктів "швидкого харчування", в яких продукти не тільки пропонуються покупцеві, але і безпосередньо готуються, відносяться: "Кури-гриль", "Піца", "Шаурма", "Шашлики", "Російські млинці" і т.д. Для організації харчування в таких точках компанія «Торговий Дизайн» пропонує поряд з обладнанням відомих світових фірм також недороге вітчизняне обладнання. До такого обладнання відносяться млинцевий апарат, чебуречниця, шаурма, пончиковий апарат, гриль для курей тощо.

Млинцевий апарат оснащений вбудованою електричною плитою діаметром 400 мм і дозатором ємністю 4л. За допомогою цього апарату в напівавтоматичному режимі можна приготувати за день до 200 порцій різних страв (млинчики з різними начинками - десятки видів, омлети, тости, відбивні і т.п.). Чебуречниця розрахована на швидке приготування в умовах вуличної торгівлі чебуреків. Відзначимо, що чебуреки завжди користуються великим попитом у покупців. За допомогою цього апарату можна приготувати до 50 чебуреків на годину. Простота пристрою і висока якість виготовлення робить користування чебуречницею зручним і не викликає ускладнень. Аппарат для приготування шаурми найбільш зручний для використання у вуличній торгівлі, тому що приготування продукту в ньому здійснюється на природному газі. За допомогою цього апарата можна швидко приготувати м'ясну начинку для однойменної страви (розігріта булочка з підсмаженим і дрібно нарізаним м'ясом із приправою). Додаткове оснащення пристрою шампурами робить можливим також приготування шашлику.

Пончиковий апарат "Гольфстрім" призначений для формувания і приготування у фритюрі пончиків. Пончики традиційно користуються великим попитом як у дітей, так і у дорослих. Ручний дозатор, нерухомо укріплений на спеціальному кронштейні над фритюрніцею, дозволяє формувати пончики з тіста будь-якої консистенції. Продуктивність апарату - до 200 пампушок за годину.

Гриль для курей "Командор" з успіхом використовується не тільки в сфері вуличної торгівлі, але і в кафе, ресторанах. Процес приготування повністю автоматизований і високопродуктивний, що дозволяє добиватися високих обсягів продажів без залучення додаткового персоналу. Виготовлений він із харчової нержавіючої сталі. Скляні двері та наявність освітлення в камері дають можливість покупцеві візуально спостерігати за процесом приготування. Як відомо, це додатково привертає до нього увагу і збуджує апетит. Для більшої зручності відвідувачів харчування може бути організовано і в літньому кафе, тобто на вулиці. Стосовно до цього виду торгівлі Компанія «Торговий Дизайн» пропонує легкі розбірні конструкції типу "Намет", а також різноманітні набори недорогих пластикових меблів. Важливо підкреслити, що все вітчизняне та імпортне обладнання сертифіковане і відповідає гігієнічним вимогам.