Тема 7. Інфляції та її види

7.1. Сутність інфляції та її класифікація.

7.2. Показники виміру інфляції.

7.3. Методи антиінфляційної політики держави.

 Література: [1]; [2]; [3]; [5].

7.1. Сутність інфляції та її класифікація.

Перевищення кількості грошей на суму товарних цін, що знаходяться в обороті означає інфляцію, що призводить до знецінення грошей, росту цін на товари.

Інфляція – це знецінювання грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що знаходяться в обороті над сумою цін, товарів, що знаходяться в обороті.

Інфляція – це не стихійна дія, а справа рук самих людей. Основними факторами інфляції є:

• випуск в оборот надмірної кількості грошей;

• розрив між зростанням виробництва товарів і збільшенням платоспроможності населення;

• недостатня кількість товару, що випускається, і його невідповідність попиту;

• надмірний ріст дефіциту державного бюджету і державного боргу, викликаного різким збільшенням непродуктивних державних витрат, у тому числі військових витрат;

• надмірна монополізація економіки, що призводить до необґрунтованого підвищення цін навіть при тому ж обсязі й умовах випуску продукції, що підсилює невідповідність між грошовою й товарною масою;

• розвиток диспропорцій в економіці, деформація основних пропорцій у народному господарстві (наприклад, співвідношенні між виробництвом засобів виробництва групи А і групи Б);

• витрати держави на утримання нерентабельних підприємств, неефективне капітальне будівництво.

До зовнішніх факторів інфляції відносяться:

• ріст цін на імпортні товари й послуги;

• світові кризи (сировинні, енергетичні);

• обмін іноземної валюти на національну валюту, оскільки на депозитних рахунках банків з’являються додатково випущені національні гроші.

Розрізняють два види інфляції: інфляцію витрат (інфляцію пропозиції) й інфляцію попиту.

Інфляція витрат – ріст цін на товари, послуги у результаті росту витрат виробництва, унаслідок чого зменшується попит. Падіння попиту призводить до падіння виробництва і відповідно зайнятості.

У нашій економіці найбільшою мірою характерні два види механізмів виникнення інфляції витрат:

• “шок падіння” – механізм нерозривно зв’язаний із задоволенням потреб в імпортній сировині, у першу чергу, нафти й газу. Основний “шок” був пережитий Україною, коли аж до 1994 – 1995 р. ціни на енергоносії виросли до світового рівня. Паралельно свою частку в інфляційні процеси внесло і падіння курсу карбованця до долара, що призвело до подорожчання сировини.

• зміна галузевої структури попиту. Цей механізм можна пояснити на прикладі енергоносіїв. Оскільки ресурси надходження нафти й газу на Україну обмежені, то при збільшенні попиту на них, як правило, ростуть ціни, а не випуск продукції.

При збільшенні цін на енергоресурси в енергоємних виробництвах ростуть витрати на виробництво й витрати на основні товари. Але на інші товари при незмінному попиті ціни збільшуються в меншій мірі, ніж витрати, що призводить до спаду в цих галузях виробництва. Те ж саме можна сказати і про чорну металургію. При великій лібералізації зовнішньої торгівлі ціни на внутрішньому ринку неминуче підвищуються в напрямку до світових, як наслідок, відбудеться збільшення попиту на вітчизняну сировину з боку іноземних виробників, що викликає підвищення цін у машинобудуванні, виробництві будматеріалів, але в різних пропорціях, відповідно підвищенню попиту.

Другий вид інфляції – інфляція попиту викликаний більш швидким зростанням доходів населення, його платоспроможності в порівнянні з темпами росту обсягів виробництва товарів, послуг. Наприклад, в Україні була ситуація, коли на руках у людей були гроші, а купити потрібний товар було не можливо чи він був дуже низької якості. Протягом останніх років темпи росту заробітної плати швидко зростають, а продуктивність праці катастрофічно падає, і це є могутнім чинником, що стимулює інфляцію.

Для боротьби з цим видом інфляції використовуються різні монетарні методи: заморожування заробітної плати й одночасне заморожування цін, жорсткість видачі кредитів; обмеження фонду споживання підприємств, жорсткість розрахунків із постачальниками й інші.

Для боротьби з інфляцією витрат використовуються як монетарні, так і немонетарні методи: структурна перебудова економіки, демонополізація й роздержавлення економіки й інші.

Відповідно до досвіду боротьби з інфляцією держав Східної Європи чисто монетарними методами вдається знизити темпи росту цін тільки до 20–30%. Подальше – справа рук немонетарних методів.

Розрізняють наступні види інфляції.

За ступенем інтенсивності росту рівня цін:

• нормальна інфляція – темпи росту цін збільшуються повільно, приблизно на 3–3,5% на рік, масштаб інфляції піддається контролю;

• помірна інфляція (повзуча інфляція) – ціни ростуть у незначному обсязі – до 10% на рік, але неухильно. Така інфляція визнається нешкідливою і відповідає нормальному економічному розвиткові у цілому; масштаби її не призводять до непередбачених порушень, особливо в розподілі національного доходу між різними верствами населення;

• галопуюча інфляція характеризується ростом цін на 10–100% на рік. Ціни ростуть стрімко й стрибкоподібно. У цих умовах неможливо контролювати не тільки ціни, але і процес економічного розвитку;

• гіперінфляція – починається при підвищенні цін більш ніж на 50% на місяць протягом тривалого періоду часу – за півріччя і більше. За рік ціни підвищуються не менш ніж у 130 разів, при цьому гроші витісняються з обороту, поступаючись місцем товарному бартерові. Витрата коштів на оплату праці й ріст цін приймають катастрофічний характер, що позначається на добробуті навіть найбільш забезпечених верств населення. Це найбільш згубний вид інфляції. Роль грошей сильно падає. Населення переходить на інші, менш ефективні форми розрахунків, з’являються рівнобіжні валюти, а також квазігроші (талони, картки);

• суперінфляція – темпи росту цін досягають 1000% і більше на рік. Цей вид інфляції часто пов’язаний з політичними кризами, наслідками війн і соціальних революцій. Такі ситуації виникали в другому десятиріччі ХХ століття після першої світової війни і після розпаду СРСР. Такі явища спостерігалися і на Україні на початку 90–х років, коли індекс цін піднявся з 240% у 1991 році до 2100% у 1992 році і у 1993 році склав 10255,5% на рік.

Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40% рівень інфляції на рік і 2% дефіциту державного бюджету.

Класифікація та характеристика видів інфляції представлені у табл. 1–2.

Таблиця 1