Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи

1. Поняття планування.

2. Основні завдання планування.

3. Структура плану діяльності підприємства.

4. Функції планування.

5. Види планів.

6. Поняття системи планів підприємства.

7. Класифікація методів планування.

8. Бізнес-планування.

9. Типова структура бізнес-плану.

Тема 7. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

7.1 Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства та інших суб’єктів господарювання.

7.2 Визначення чисельності окремих категорій працівників.

7.3 Продуктивність праці.

7.4 Оплата праці: сутність, функції, державна політика та загальна організація.

7.5 Форми та системи оплати праці робітників.

7.1 Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства та інших суб’єктів господарювання

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди: їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Персонал підприємства – сукупність постійних працівників, що одержали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи.

Окрім постійних працівників у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, стосовно основного виробництва усі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи – промислово-виробничого персоналу – належать працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів і лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, установ культури, медичних установ, торгівлі та громадського харчування тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). До того ж з поширенням процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.

Відповідно до характеру виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робітники.

Керівники – це працівники, що обіймають посади керівників підприємств і їх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях і підрозділах.

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними й іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки тощо.

Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників належать двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, ведення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок. Спеціальність – це більш або менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців визначається рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді. Розрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади – інженерні, економічні, але не мають спеціальної освіти).

Управління трудовими ресурсами, забезпечення їх ефективного використання викликають необхідність обліку персоналу підприємства. Виділяють такі види складів чисельності персоналу підприємства. Явочний склад включає чисельність працівників, що з’явилися на роботу на відповідну дату. Обліковий склад містить у собі всіх працівників, прийнятих на постійну та тимчасову роботу, включаючи тих, що перебувають у відрядженнях, відпустках, не з’явилися на роботу через хворобу або у зв’язку з виконанням суспільних і державних обов’язків. Не входять до облікового складу особи, що працюють за сумісництвом. Середньооблікова чисельність працівників за звітний період розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день, включаючи святкові та вихідні дні, і розподіл отриманої суми на кількість календарних днів у періоді. Чисельність працівників у вихідні та святкові дні дорівнює обліковій чисельності в попередній робочий день. Розрахунок середньооблікової чисельності в еквіваленті повної зайнятості базується на перерахуванні всього персоналу, що був на роботі й одержував заробітну плату, в умовну чисельність працівників, зайнятих виконанням роботи повний робочий день. Тобто працівники, які фактично працювали менше за встановлену норму робочого часу (скорочений робочий день, скорочений робочий тиждень), перераховуються в еквівалент повної зайнятості.