- •Поняття зобовязання
- •Види зобовязань
- •3. Зобов'язальне право в системі цивільного права.
- •Структура зобов'язального права.
- •5. Основні тенденції розвитку зобов'язального права.
- •6. Уніфікація та гармонізація зобов’язального права
- •7 Проект Загальної Системи Координат (Draft common frame of reference)
- •8 Принципи Європейського договірного права (Principles of European contract low)
- •9. Підстави виникнення зобов'язань
- •Сторони в зобов'язанні
- •Зміна кредитора у зобов’язанні.
- •12. Зміна боржника у зобов’язянні.
- •13. Принципи виконання зобов’язання.
- •14. Загальні умови виконання зобов’язяння.
- •15. Виконання окремих видів зобов’язання.
- •16. Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов’язання.
- •18. Завдаток. Стаття 570. Поняття завдатку
- •19. Порука. Стаття 553. Договір поруки
- •20. Гарантія. Стаття 560. Поняття гарантії
- •21. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язання
- •22. Утримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання
- •23. Правові наслідки порушення зобов’язання
- •31. Поняття та види цивільно-правових договорів
- •35. Свобода договору
- •36. Укладення договору
- •37. Зміна та розірвання договору
- •38.Зобов’язання з передачі майна у власність
- •39. Поняття та зміст договору купівлі-продажу
- •40. Перехід права власності за договором купівлі-продажу
- •41.Основні права та обов’язки сторін за договором купівлі-продажу
- •43. Поняття та зміст договору майнового найму
- •44. Основні права та обов’язки сторін за договором майнового найму
- •45. Особливості договору лізингу
- •48.Основні обов’язки та права сторін за договором підряду
- •49.Загальна характеристика зобов’язань з надання послуг
- •50. Основні види зобов’язань з надання послуг
- •51. Система недоговірних зобов’язань.
- •52. Публічна обіцянка винагороди.
- •53. Ведення чужих справ без доручення.
- •54. Зобов’язання із безпідставного збагачення.
- •55. Поняття та зміст деліктних зобов’язань.
- •56. Особливості умов деліктної відповідальності.
- •57) Системи деліктних зобов'язань в країнах цивільного та загального права
- •58. Сингулярні делікти в англо-американському праві
- •59) Генеральний делікт у фцк
- •60) Системи деліктних зобов’язань у цивільному праві України
56. Особливості умов деліктної відповідальності.
.Деліктна відповідальність є недоговірною відповідальністю. Вона настає у разі протиправного завдання шкоди будь-кому, коли правопорушник не перебуває в договірних відносинах із потерпілим.
Якщо йдеться про умови деліктної відповідальності або вимоги, яким має відповідати юридичний факт заподіяння шкоди, щоб зумовити обов'язок особи відшкодувати завдану шкоду, то їх коло залежить від того, з якими випадками заподіяння шкоди ми маємо справу: генеральним деліктом або спеціальними деліктами.
Принцип генерального делікту .Так, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини
Якщо йдеться про генеральний делікт то загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди є:- - протиправність поведінки заподіювача; - причинний зв'язок між діями заподіювача шкоди та наслідком у вигляді заподіяної шкоди; - вина заподіювача шкоди.
Вищевказані умови є загальними, оскільки для виникнення деліктного зобов'язання їх наявність є необхідною в усіх випадках, якщо інше не встановлене законом. Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо застосувати правила генерального делікту.
До спеціальних деліктів відносять випадки заподіяння шкоди: малолітніми, неповнолітніми або недієздатними особами; джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг тощо.
Норми, що встановлюють спеціальні делікти, можуть містити і спеціальні умови відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших випадків заподіяння шкоди. Такі умови є спеціальними, оскільки притаманні лише окремим випадкам завдання шкоди, передбаченим спеціальними нормами закону, та застосовуються лише у таких випадках. Так, наприклад, для покладення відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, вина заподіювача шкоди не має значення, як і у випадках заподіяння шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).
57) Системи деліктних зобов'язань в країнах цивільного та загального права
Зобов’язання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов’язань полягає в покладанні на боржника (заподіювача шкоди) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору (потерпілому) неправомірними діями.
У континентальній цивільно-правовій системі деліктні зобов’язання засновані на нормах об’єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають. До таких умов у німецькому та французькому праві належать: -шкода, завдана майну чи особистості ; -протиправне діяння, яким заподіяно шкоду; -причинний зв’язок між протиправним діянням і шкодою; -вина як психічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків.
Як окрема умова відповідальності розглядається в континентальному праві й праві США деліктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента).
У вирішенні питання відповідальності неповнолітніх осіб континентальне й англо-американське право відрізняються протилежними підходами. За правом ФРН — діти до 7 років є неделіктоздатними, а у віці від 7 років до 18 відповідають за шкоду, якщо спроможні усвідомлювати шкідливість своїх вчинків. Якщо суд встановить, що неповнолітній усвідомлював результати своєї шкідливої поведінки, то він може покласти на нього відповідальність. За загальним правилом за шкоду, завдану неповнолітніми, відповідають їхні батьки чи інші законні представники. У праві Франції неповнолітні не відповідають за спричинення шкоди. В англо-американській правовій системі неповнолітній самостійно відповідає за шкоду, завдану ним, за винятком тих випадків, коли судом буде встановлено, що він не розумів (не міг розуміти) наслідків своєї поведінки.
За шкоду, завдану слабоумними й душевнохворими громадянами, за континентальним правом відповідають їхні опікуни й інші особи, яким доручено доглядати за ними; а за англо-американським — такі хворі відповідають за свої дії самостійно.
У праві всіх країн встановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, що відшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадках розмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завдано особистості, життю й здоров’ю (ФРН); коли поведінка особи має особливо небезпечний, зухвалий характер (США).
Доктрина й судова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількості потерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великої групи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічному заводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамація колективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичної особи).
За французькою концепцією цивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементом вини заподіювача шкоди.
Право цих країн визнає можливість звільнення від відповідальності за заподіяння шкоди, якщо: делінквент діяв у стані необхідної оборони,захищав власність, виконував державні функції, шкоду завдано з вини потерпілого, потерпілий (позивач) узяв на себе ризик заподіяння шкоди (США); закінчився строк позовної давності.
Право Німеччини на відміну від французького закріплює систему так званого змішаного делікту, що охоплює генеральний та спеціальні делікти. Німецьке законодавство й судова практика не розмежовують делікти за формою вини заподіювача шкоди; будь-яке навмисне чи ненавмисне протиправне діяння, що спричинило шкоду, вважається деліктом.
В англійському праві немає загального поняття делікту, але нормами загального права встановлено ряд самостійних фактичних складів цивільних правопорушень (torts), що спричиняють відшкодування шкоди, які умовно називають системою сингулярних деліктів. Конкретні склади правопорушень, яких досить багато, вироблені судовою практикою; за їх межами захист права вважається проблемним.
У законодавчій практиці США проблема чіткого формулювання цивільного правопорушення також залишається не вирішеною: відсутнє визначення генерального делікту. Взагалі право США розвиває систему сингулярних деліктів (окремих фактичних складів правопорушень), що відображені в нормах загального права, встановлює загальні принципи, з’ясовує та формулює цілі й ролі деліктних зобов’язань. Найбільш поширеними видами деліктів є :-порушення володіння (земельної ділянки,будівлі,порушення володіння рухомим майном і тд
