31. Поняття та види цивільно-правових договорів

Цивільно-правовий договір - це домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. ( Стаття 626 ЦК)

Залежно від різних обставин виділяють такі види цивільно-правових договорів:

-  залежно від моменту виникнення прав та обов'язків: консенсуальні, тобто ті, що вважаються укладеними з моменту досягнення узгодженості за всіма суттєвими умовами у формі, що передбачена законом (наприклад договір купівлі-продажу, оренди тощо), а також реальні, тобто ті, для укладення яких недостатнім є досягнення згоди, а необхідна також і фактична передача речі, наприклад договір займу;

-   залежно від характеру розподілення прав та обов'язків між сторонами договору: односторонні, тобто коли одна сторона наділена виключно правами, а інша - обов'язками (наприклад договір займу) та двосторонні, тобто коли обидві сторони наділені як правами, так і обов'язками (наприклад купівля-продаж);

-  залежно від еквівалентності договору: оплатні, тобто коли за виконання тих чи інших обов'язків особа отримає зустрічне грошове задоволення, та безоплатні, тобто коли такого зобов'язання немає;

-  залежно від ступеня юридичної завершеності: закінчені, тобто такі, які безпосередньо породжують права і обов'язки, та попередні, тобто такі, що договірних прав та обов'язків не породжують, окрім обов'язку укласти договір;

-  залежно від того, хто може вимагати виконання договору: договори на користь їх учасників, тобто договори, в яких їх виконання мають права вимагати лише учасники цього договору, та договори на користь третіх осіб, тобто коли це саме виконання повинно бути виконано на користь особи, що зазначена в договорі;

-   залежно від способу укладення: взаємоузгодженні договори, тобто ті, в яких умови узгоджуються сторонами, та договори про приєднання, тобто ті, в яких умови встановлюються тільки однією стороною.

32. Класифікація договорів в цивільному праві Односторонні та двосторонні договори Ця класифікація договорів залежить від розподілу між їх сторонами прав та обов'язків. За наявності у кожної зі сторін прав і обов'язків договір є двостороннім (вживається ще й таке їхнє найменування - взаємні або синалагматичні), а якщо право належить лише одній стороні, а обов'язок-другій, то договір є одностороннім. Переважна ж більшість цивільних договорів є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, підряд тощо). Прикладом одностороннього договору є договір позики. Майнові та організаційні договори Найвагомішою, на думку окремих дослідників, є класифікація договорів за змістом діяльності, яку вони регулюють. Відповідно до даного критерію розрізняють два основні типи договорів - майнові та організаційні. Майновими слід вважати договори, завдяки яким відбувається передача або набуття майна, тобто будь-яких матеріальних та інших благ, що мають майнову оцінку. На відміну від цих договорів, організаційні договори спрямовані на організацію тих майнових відносин, які складатимуться пізніше. Організаційні договори покликані встановити, підготувати, скоординувати укладення майнових договорів. Тобто їх метою буде саме укладення іншого договору, і тому самі по собі вони є допоміжним правовим засобом, який полегшує сторонам таке укладення. Основні та попередні договори Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей договори поділяються на основні та попередні. Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Отже, основним призначенням попереднього договору є зв'язання осіб зобов'язанням укласти основний договір. Для укладення попереднього договору сторони мають домовитися, по-перше, стосовно істотних умов основного договору або про порядок їх опрацювання при укладенні основного договору, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства; по-друге, про строк укладення основного договору (ч. 1 ст. 635 ЦК України). Попередній договір має укладатися в формі, встановленій для основного договору, а якщо вона не визначена - у письмовій формі. Попри те, що попередній договір є організаційним, він тим не менш породжує між сторонами зобов'язання щодо укладення основного договору. Публічні договори та договори приєднання. Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання вважається договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договори, що укладаються на користь сторін та на користь третіх осіб Залежно від того, хто може вимагати виконання договору, останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи. Переважна більшість договорів є такими, що укладаються на користь сторін, і право вимагати їх виконання належить лише сторонам договору. Договором на користь третьої особи є той правочин, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК України). Прикладом такого договору є договір страхування, укладений страхувальником зі страховиком на користь третьої особи (вигодонабувача), за яким страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату вигодонабувачеві у разі досягнення ним певного віку або настання іншого страхового випадку (ст. 985 ЦК України). 33. Особливості публічних договорів та договорів приєднання

Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). До публічних договорів можна віднести: договір роздрібної купівлі-продажу (ч. 2. ст. 698 ЦК); договір прокату (ч. З ст. 787 ЦК); договір побутового підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК); договір перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915); договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ч. 1 ст. 972 ЦК); договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа (ч. 2 ст. 1058 ЦК) та деякі інші.

Особливістю публічного договору і гарантією інтересів споживачів товарів (робіт, послуг) є рівність умов такого договору відносно всіх споживачів, за винятком тих, яким за законом надані відповідні пільги. Всі споживачі є рівними у своїх правах щодо укладення публічних договорів, і підприємець, що займається публічним видом діяльності, не має права надавати перевагу щодо укладення договору одному споживачеві перед іншим, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання вважається договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.(ст.634)

Особливість цього договору полягає в тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, що передає товар, виконує роботу та надає послуги. Споживач же може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від укладання договору. Договори приєднання використовуються, зазвичай, підприємствами транспорту, зв´язку, побутового обслуговування, кредитними, страховими організаціями у відносинах із споживачем. 34. Зміст договору та його тлумачення Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.(ст.628) Зміст договору як спільного вольового юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов'язкові внаслідок чинного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК) Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору. Відповідно до принципу свободи договору (ст. 627 ЦК), сторони договору на власний розсуд визначають його зміст і формують його конкретні умови, якщо тільки зміст якої-небудь умови імперативне не визначений законом чи іншими правовими актами.

У договорі обов'язково мають бути визначені його істотні умови, тобто ті умови, при відсутності яких договір не може вважатися укладеним. Крім істотних, зміст договору можуть складати також звичайні та випадкові умови (ст. 628 ЦК)

У чинному цивільному законодавстві немає положень, які б визначали підходи до тлумачення договорів. Зокрема, суди, розглядаючи спори, виходять з норм Цивільного процесуального кодексу, які зобов'язують їх до всебічного з'ясування дійсних прав і відносин сторін, до встановлення справжнього змісту тексту договору, поданого сторонами до розгляду. Стаття 637. Тлумачення умов договору 1. Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. 2. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. Тлумачення договорів здійснюється відповідно до загальних правил, встановлених для тлумачення правочинів ( ст. 213). Стаття 213. Тлумачення змісту правочину 1.  Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). 2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. 3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. 4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.