51. Система недоговірних зобов’язань.

У більшості випадків цивільно-правові зобов’язання виникають із договорів.

Назва «недоговірні зобов’язання» підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи.

Підставою для виникнення їх може бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов’язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відносини у римському приватному праві називали ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов’язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов’язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов’язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов’язання).

До недоговірних правомірних зобов’язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов’язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

4) рятування здоров’я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов’язань належить також група зобов’язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов’язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов’язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії. Такими недоговірними зобов’язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

2) заподіяння шкоди;

3) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

52. Публічна обіцянка винагороди.

Публічна обіцянка винагороди — це односторонній правочин, на підставі якого одна особа зобов'язується сплатити певну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного в оголошенні результату.    Водночас не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду.    Обіцянка про сплату винагороди має відповідати таким вимогам:    1) вона має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином доведеною до невизначеного кола осіб. Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб (наприклад, до "молодих науковців", "працівників пивзаводу"). Якщо ж звернення адресовано конкретним особам, воно втрачає ознаку публічності і набуває договірного характеру;    2) обіцянка винагороди повинна мати майновий характер (тобто повинна обіцятися певна грошова сума, певне майно або певні блага майнового змісту, наприклад, путівка на 24 дні в санаторій "Трускавець", дві будь-які вівці з отари, яка заблукала в горах під час негоди тощо);    3) винагорода повинна обіцятися за вчинення правомірних дій;    4) має бути зазначено результат, якого необхідно досягнути. Це може бути або досягнення конкретної мети, або найкраще виконання певної роботи, характер якої допускає виконання її різними особами (знайти весільну обручку, втрачений вантаж чи виграти золоту медаль на Олімпіаді, встановити світовий рекорд в стрибках у довжину тощо);    5) із оголошення повинно бути зрозуміло, хто обіцяє винагороду, і місце, куди необхідно надати результат;    6) обіцянка може бути оголошена в будь-якій формі (письмово, по телебаченню, по радіо, по Інтернету тощо). Особи, які бажають відгукнутися на обіцянку, можуть вимагати письмового підтвердження інформації;    7) строк досягнення результату не є обов'язковою умовою. Якщо він не встановлений, то оголошене завдання вважається чинним протягом розумного строку.      Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Зобов'язання припиняється у разі:    1) досягнення результату і виплати винагороди;    2) закінчення визначеного для виконання строку;    3) закінчення "розумного" для виконання строку.