Звільнення від кримінальної відповідальності.

1. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із передачею особи на поруки.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

ККУ ніде не розкриває самого поняття звільнення від кримінальної відповідальності, але системне та логічне тлумачення закону дає підстави вважати що ККУ під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення особи лише від майбутньої потенційної відповідальності.

Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної відповідальності Закон використовує таке поняття, як звільнення від покарання. Сама кримінальна відповідальність реалізується в трьох формах:

• Не пов’язане з призначенням винному покарання;

• Пов’язана з призначенням покарання, але без реального його відбування;

• Пов’язана з відбуванням призначеного покарання.

А тому, звільнення від реальної кримінальної відповідальності – це звільнення від покарання, тобто від його призначення та відбування.

Обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнати кримінальної відповідальності, яка реалізується в рамках кримінально-правових відносин. На ряду з цим держава має право відмовитись від застосування заходів кримінальної відповідальності передбачених кримінальним Законом.

Згідно статті 44, особа, яка вчинила злочин звільняється від кримінальної відповідальності у випадках передбачених кримінальним Законом, а також на підставі Закону про амністію чи указу про помилування. Таким чином в ККУ міститься вичерпний перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності. До них відносяться:

• Добровільна відмова від доведення злочину до кінця (стаття 17);

• Дійове каяття (стаття 45);

• Примирення з потерпілим (стаття 46);

• Щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (стаття 47);

• Зміна обстановки (стаття 48);

• Закінчення строків давності (стаття 49);

• Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені кримінальним кодексом (особливою частиною, 13 випадків);

• Акт амністії і помилування.

Частина 2 статті 44 зазначає, що звільнення від кримінальної відповідальності у випадках передбачених ККУ здійснюється виключно судами, порядок звільнення регламентований КПК.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це реалізація держави в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав передбачених ККУ від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладення на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених Законом за вчинення цього злочину.

Передбачені Законом види звільнення можуть бути поділені на групи за різними критеріями:

• Залежно від того, правом чи обов’язком є звільнення особи від кримінальної відповідальності поділяються: на обов’язкове і факультативне;

• Звільнення від кримінальної відповідальності може бути умовним і безумовним, безумовне означає, що особа остаточно і безповоротно звільняється від кримінальної відповідальності; умовне – особа звільняється від відповідальності під певною умовою;

• Залежно від того на підставі якого правового акту здійснюється звільнення:

А) на підставі ККУ;

Б) на підставі Закону про амністію;

В) на підставі указу Президента України про помилування.

2.

Стаття 45 ККУ встановлює: "Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду". Очевидно, що в цьому разі закон передбачає обов'язкове і безумовне звільнення від кримінальної відповідальності.

Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, що карається за законом позбавленням волі на строк до двох років або іншим більш м'яким покаранням.

Будь-який із злочинів визнається вчиненим вперше, якщо: 1) його вчинення фактично мало місце перший раз; 2) хоча і в другий раз, але за перший злочин закінчилися строки давності, погашена судимість.

Дійове каяття особи характеризується трьома ознаками, а саме: 1) щирим покаянням; 2) сприянням розкриттю злочину; 3) повним відшкодуванням завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст.45 ККУ.

Щире покаяння передбачає усвідомлення особою своєї вини у вчиненні злочину, щирий жаль про вчинене і осуд своєї поведінки.

Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути добровільним.

Відшкодування збитків та усунення шкоди може бути здійснено не тільки винним, а й іншими особами (батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто.

3.

Стаття 46 ККУ встановлює: "Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду".

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 ККУ є обов'язковим для суду і безумовним для особи, яка вчинила злочин.

Передумовою аналізованого виду звільняє вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості. Особливістю такого злочину в цьому разі є обов'язкова наявність потерпілого, тобто фізичної особи, якій заподіяна фізична, моральна, матеріально шкода.

Примирення особи з потерпілим і відшкодування нею завданих потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди і є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст.46 ККУ.

Примирення – це угода зазначених осіб, результатом якої є прощення потерпілим свого кривдника, який заподіяв йому шкоду. Участь у такій угоді потерпілого повинно бути добровільною, а не вимушеною.

4.

Сутність передбаченого статтею 47 ККУ виду звільнення полягає в тому, що особа умовно не притягається до кримінальної відповідальності і передається на поруки колективу підприємства, установи або організації для її виправлення шляхом застосування заходів виховного характеру, але остаточне вирішення цього питання залежить від подальшої поведінки особи.

Згідно з закону звільнення від кримінальної відповідальності в порядку ст. 47 допускається за наявності умови, що стосується діяння і особи яка його вчинила. За характером небезпеки вчинене діяння має відноситися до злочинів невеликої або середньої тяжкості.

Злочин в цьому випадку має бути вчинений вперше, будь-який вид повторності злочину виключає можливість застосування статті 47.

Звільнення від кримінальної відповідальності в порядку ст.47 може бути тільки застосований до особи тільки за умови, що вона щиро покаялась у вчиненні злочину. Під щирим каяттям слід розуміти щиросердечне, тобто невимушене визнання особою вини, що свідчить про дійсний осуд нею свого вчинку.

Застосування цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом, а не обов'язком суду.

Процесуальною умовою застосування статті 47 ККУ є наявність клопотання колективу підприємства, установи, організації про передачу особи на поруки. Поняття клопотання колективу включає три аспекти: 1)це викладене в письмовій формі мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання винного звільнити цю особу від кримінальної відповідальності; 2)це одночасно поручительство колективу, яким він запевняє державу, що ця особа не допустить надалі суспільно небезпечної поведінки; 3)це зобов'язання проводити із зазначеною особою відповідну виховну роботу.

Передача особи на поруки колективу не є видом безумовного звільнення від кримінальної відповідальності. Кінцевий результат залежить від подальшої поведінки цієї особи. На неї покладаються обов'язки, які водночас є умовами остаточного вирішення цього питання, - не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку.

Якщо протягом року з дня її передачі на поруки особа не виправдає довіру колективу і порушить зазначенні вище умови, колектив може відмовитися від поручительства. Суд при такій ситуації вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.

5.

Підставами звільнення від кримінальної відповідальності, що альтернативно зазначенні в статті 48 ККУ, є втрата суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила, внаслідок зміни обстановки на час розслідування або розгляду справи в суді.

Статтею 48 введено дві обов'язкові умови звільнення: 1) вчинення особою вперше злочину, який 2)відноситься до категорії злочинів невеликої чи середньої тяжкості.

Зміна обстановки може торкатися соціально-економічних або організаційних-господарських змін в масштабі всієї держави, окремого регіону, підприємства, установи та організації. Вона може полягати, наприклад, в переході від воєнного часу до мирного, скасування надзвичайного стану тощо. Зміна обстановки може стосуватися також умови життя особи, яка вчинила злочин, і бути пов'язаною з її соціальним статусом, стоном здоров'я тощо.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності має бути вказано, в чому конкретно виявилась зміна обстановки, яка зумовила втрату суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила. Застосування ст.. 48 з посиланням на так звану недоцільність притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності зміни обстановки, що потягла втрату суспільної небезпечності діяння або винної особи, є неправомірною.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 ККУ здійснюється судом. Воно є правом , а не обов'язком.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки є безумовним і остаточним.

6.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1. Два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2. Три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

3. П'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4. Десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5. П'ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Закон містить три умови застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності: а) закінчення зазначених у законі строків; б) не вчинення протягом цих строків нового злочину певної категорії тяжкості; в) неухилення від слідства або суду.

Початком перебігу строку давності є день вчинення злочину, тобто день, протягом якого (до 24 годин включно) винний вчинив дію або бездіяльність, що є компонентом об'єктивної сторони складу злочину. Це стосується злочину як з формальним, так і з матеріальним складом.

Перебіг давності переривається, якщо винний вчинив новий злочин, що відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Це означає, що частина строку давності, яка збігла до часу вчинення згаданого нового злочину, втрачає своє значення. У цьому випадку обчислення строку давності починається з часу вчинення нового злочину. Строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Відбувається паралельний перебіг строків давності, які не можуть ні складатися, ні поглинатися.

Перебіг давності зупиняється, якщо винна у вчиненні злочину особа ухилилася від слідства або суду. У цьому випадку перебіг давності відновлюється ( а не починається заново) з дня затримання особи або її з'явлення із зізнанням.

Особа визнається такою, що ухилилася від слідства або суду, якщо вона, будучи відомою правоохоронним органам чи суду, намагається уникнути кримінальної відповідальності шляхом виїзду з попереднього місця проживання, переходу на нелегальне становище тощо.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності застосовує суд.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі ч.1 ст. 49 ККУ, виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

В ч. 5 ст.49 ККУ вказує випадок, коли давність притягнення до кримінальної відповідальності не застосовується. Це стосується вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених ст.ст.437-439, 442 ККУ.

Винні у вчиненні цих злочинів особи підлягають притягненню до кримінальної відповідальності незалежно від тривалості часу, що пройшов з моменту їх вчинення.