Ііі. Затримання особи, яка вчинила злочин

Відповідно до ст. 38 дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення злочину, спрямовані на затримання особи, яка його вчинила, і доставлення її відповідним органам влади, не є злочином, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця. Ч. 1 ст. 38 охоплюються також ситуації, коли затриманій особі під час затримання заподіяно певну шкоду. Затримання особи, яка вчинила злочин, означає позбавлення її можливості вільного пересування та вчинення певних дій, насамперед спрямованих на зникнення з місця вчинення злочину.

Затримання особи, що вчинила злочин, і заподіяння їй шкоди під час затримання є правомірним за таких умов:

1) особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин).

Не може вважатися правомірним заподіяння шкоди при затриманні особи, яку помилково вважають такою, що вчинила злочин.

2) затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину.

Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила місце злочину, а потерпілий або інші особи змушені були здійснювати її переслідування і затримали її через деякий час поза місцем вчинення злочину;

3) затримання провадиться з метою доставлення особи, яка вчинила злочин, відповідним органам влади. Якщо затримання здійснене з іншою метою (помста за вчинений злочин, самочинна роз, права тощо), воно не вважається правомірним, і особа, що здійснила таке затримання, підлягає за заподіяну шкоду кримінальній відповідальності на загальних підставах. До відповідних органів влади слід відносити правоохоронні органи, органи дізнання, досудового слідства і суд;

4) шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання. Закон вимагає, щоб заподіяна при затриманні шкода відповідала небезпечності посягання. Отже, шкода має бути адекватною характеру та наслідкам вчиненого злочину.

Якщо за наявності інших передбачених ст. 38 умов затримуваній особі умисно заподіяна шкода, що явно перевищує необхідну, особа, яка здійснювала затримання, несе відповідальність у випадках, передбачених ст. ст. 118 та 124. Заподіяння при затриманні менш значної, ніж смерть і тяжкі тілесні ушкодження, хоча б і надмірної шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Якщо особа, яка здійснює затримання, внаслідок опору особи, яка вчинила злочин, не могла за обставинами справи усвідомлювати невідповідність вжитих нею заходів обстановці затримання, відповідальність за перевищення заходів, необхідних для затримання, не настає.

IV. Крайня необхідність

Ч.1 ст. 39 встановлює, що не є злочином (дія або бездіяльність) заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в одній обстановці не можливо було усунути іншими засобами , якщо при цьому не було перевищено меж крайньої необхідності.

Перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності) визнається умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною ніж відвернена.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка складається з двох елементів:

• небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства, держави;

• неможливість усунення небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.

Ознаки діяння, що вчиняються в стані крайньої необхідності:

• мета

• спрямованість (об’єкт заподіяння шкоди)

• характер дій

• своєчасність заподіяння шкоди

• межі заподіяння шкоди

Метою крайньої необхідності є самоусунення небезпеки.

Спрямованість – у стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи.

Характер дій – відповідно до закону крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб’єкта.

Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу поки існує стан крайньої необхідності . Якщо ж такий стан ще не виник або навпаки уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку 9так звана передчасна і спізніла крайня необхідність ) можуть тягнути відповідальність на загальних підставах.

Межі заподіяння шкоди . КК не визначає межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте, висновок про ці межі може бути зроблений виходячи з ч.2 ст.39 КК, що визначає перевищення меж крайньої необхідності, як умисне заподіяння шкоди більш значної ніж шкода відвернена.

Отже граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною ніж відвернена шкода

Перевищення меж крайньої необхідності – умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною ніж відвернена шкода. КК не передбачає спеціальної відповідальності за ексцес крайньої необхідності. Такі дії повинні бути кваліфіковані на загальних підставах, проте, перевищення меж враховується законом як обставина, яка пом’якшує покарання п.8 ч.1 ст.66 КК.

Крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони за такими ознаками:

• підставою необхідної оборони є суспільно-небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негативному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності – небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше ніж заподіяння шкоди;

• при необхідній обороні шкода повинна бути заподіяна лише тому. Хто посягає; при крайній необхідності шкода заподіюється третім особам;

• при необхідній обороні заподіяна шкода може бути навіть більшою (за шкоду заподіяну посяганням) при умові не перевищення меж; при крайній необхідності повинна бути меншою або дорівнювати;

• за перевищення меж необхідної оборони кримінальна відповідальність наступає лише у випадках передбачених законом, за перевищення меж крайньої необхідності кримінальна відповідальність наступає на загальних засадах, але стан крайньої необхідності є пом’якшуючою обставиною;

• при необхідній обороні завдана шкода не відшкодовується (при умові неперевищення меж), при крайній необхідності шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла, але за рішенням суду відшкодування заподіяної шкоди може бути покладено на особу в інтересах якої діє особа, яка знаходиться в стані крайньої необхідності.