73 Повоєнна відбудова в урср, її особливості (1944 – початок 1950-х рр.)

Березень 1946 р. — затвердження Верховною радою СРСР п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр .Особливості відбудови. :Промисловість: більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи; проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршала, розрахунок лише на внутрішні резерви);відновлення адміністративно-командних методів; початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо); розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, с \г , науки і культури ;посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріаломісткість виробів тощо);нестача робочої сили, особливо кваліфікованої; важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90 % працюючих охоплені різними формами соцзмагання),Сільське господарство: відновлення колгоспного ладу;надзвичайно складні умови відбудови с\г (скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача робочих рук, техніки);мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань);важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність .паспортів у селян, несплата пенсій тощо); голод 1946-1947 рр. Суспільно-політичне життя: Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею;відсутність в Україні будь-якої самостійної політики; відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою.

74 Політика більшовиків: “воєнний комунізм” і Неп в Україні (1919–1929 рр.)

Політика “воєнного комунізму”, яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.

Невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою більшовиків і примусило В. І. Леніна визнати повний крах політики “воєнного комунізм” і перейти до нової економічної політики (непу).

Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці.

Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.

Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільность, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.

Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.