47. Історичний портрет (князь Данило Галицький)

Дани́ло I Рома́нович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), київський (1240), перший король Русі-України ( з січня 1253/грудня 1254). Син князя Романа II Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела —Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

47. Історичний портрет (князь Дмитро Вишневецький)

Дмитро «Байда» Іванович Вишневе́цький (*після 1516/невідомо — †1563/1564) — руський (український) шляхтич, волинський магнат,князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича; очолював окремий відділ. Наприкінці 40-х років(з 1551-го) король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпрафортеця. Польські джерела стверджують, що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.

Улітку 1553 року Дмитро Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю, з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні: не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив на Кримського хана.

Перед московськими політиками Д.Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом. Ця ідея була сприйнята із співчуттям; на початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів з Великим князівством Литовським. Вишневецький з московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), по дорозі збираючи козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та приготувався до оборони.

Д.Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з Москви на чолі з Ржевським, планував похід на Козлов (або Ґезлеве, теперішняЄвпаторія). Раптово був відкликаний до Москви: були доручені другорядні операції на Дону, згодом на Кавказі, під час яких, у 1560 р., було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ - столиця Війська Донського). Похід всередину Криму був здійснений 1559 р. під керівництвом воєводи Адашева, роль Д.Вишневецького була незначною.

Повернувся з 300-ми козаків-запорожців, 150-ма козаками отамана Водоп'яна (до цього були на службі в Івана IV). В грудні 1562 року у супроводі сєрадзького воєводи Ласького Альбрехта негідного другого мужа нещасливої Беати Косьцєлєцкої-Острозької-Ласької, матері княжни Гальшки Острозької прибув на Сейм. А.Ласький не пробачив молдавському господарю Я.В.Геракліду образи (відібрав надану раніше Хотинську фортецю з навколишніми поселеннями). Не маючи достатньої військової сили, через коменданта Хотинської фортеці Яна (Івана) Пясецького (родича Байди) вирішив залучити до акції Д.Вишневецького, 1563 року підбив його до походу на Молдавію, де він претендував на престол (друга дружина молдавського господаря Петру IV Рареша Єлена Катерина Бранковіч - старша сестра другої дружини батька - Івана Вишневецького Марії Магдалени Бранковіч-«Деспот»  ); як онук по матері Штефана ІІІ, зведений двоюрідний брат Петру IV Рареша). 1563 року в Молдавії піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря — узурпатора, міжнародного авантюриста Якова Василакі Геракліда, або Деспота. Я.В.Гераклід був скинутий, його місце зайняв керівник заколоту боярин Штефан Томжа (Томша). Дмитра Вишневецького втягнув у молдавську авантюру Ласький Альбрехт. Військо вербували разом у Кам'янці-Подільському. Деспот запропонував королю стати сюзереном, захистити Сучаву від ймовірного нападу. Король запевнив, що ніхто з його підданих не порушить спокою, у разі небезпеки прийде на допомогу кам'янецький каштелян Єжи (Юрій) Язловецький. Після зростання кількості потенційних учасників походу Деспот звернувся до короля Польщі, який надіслав лист-відповідь, який Деспот не отримав. Д.Вишневецький, Я.(І).П'ясецький, на чолі 5-тисячного загону стали на березі Дністра, чекали підходу А.Ласького з військом. Частина боярства, невдоволена Деспотом, очолювана Ш.Томжею (теж претендентом на трон, якого вже обрали господарем), підняла повстання, запросила Д.Вишневецького до себе на володіння (господарство), обрання Ш.Томші називали тимчасовим. Д.Вишневецький охоче погодився (загін складався тільки з 500 воїнів, про пастку не підозрювали), хоча був на той час хворим, слабким, швидко вибрався у похід з невеликими силами. Бояри, що його запросили, не дали йому достатньої підтримки, козаки були розгромлені. Частина їх, сам Д.Вишневецький потрапили у полон; Ш.Томжа відправив усіх полонених до Стамбула. За наказом султана, Д.Вишневецького, двох його товаришів (зокрема, коменданта Хотинської фортеці, (родича «Байди») Івана (Яна) П'ясецького було страчено (скинуто на гак), рядових козаків відправлено на галери.