41.Історичний портрет (гетьман Петро Сагайдачний)

Петро́ Кононович Конаше́вич-Сагайда́чний (бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня)1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств.

Під кінець XVI сторіччя, очевидно, в другій половині 1598 року, Петро Конашевич приєднався до Війська Запорозького. З «Віршів» Саковича відомо, що Конашевич тривалий час перебував серед запорожців, здобуваючи своєю відвагою та розумом авторитет. Саме на Запорожжі, як вправного лучника, Конашевича починають називати «Сагайдачним». Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків у середині XVII сторіччя, особливо на Подніпров'ї та Брацлавщині. Озброєний сагайдаком, добре натренований лучник за хвилину міг випустити від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків.

У проміжку між 28 та 31 жовтня 1617 року Петро Конашевич-Сагайдачний знову повернувся для ведення переговорів із польськими урядовими комісарами. Він відкинув антикозацький проект угоди великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, при цьому вніс у текстВільшанської угоди 1617 року пункти, що були сприятливіші для козаків. Попри те, що Сагайдачний підкорився волі короля і пообіцяв не здійснювати морських нападів на турецькі міста, польський сейм відмовився схвалити цю угоду.

42. Історичний портрет (громадський діяч Михайло Драгоманов)

Михайло Петрович Драгома́нов (або Драгома́нів) (6 (18) вересня 1841, Гадяч — 20 червня (2 липня) 1895, м. Софія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.

Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864 —1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876–1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет) (1889–1895).

Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки й Оксани Драгоманової.

М.Драгоманов у своїх наукових і літературно-критичних працях 1870-1890-х років вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.

43. Історичний портрет (громадсько-політичний діяч Кость Левицький)

Кость Антонович Леви́цький (* 18 листопада 1859, Тисмениця — † 12 листопада 1941, Львів) — один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р.- голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові.

У міжвоєнний період входив до Центрального комітету Українського національно-демократичного об'єднання; вирішальної ролі в політиці вже не відігравав. 30 червня 1941 року оунівці проголосили Українську державу, Кость Левицький очолив Раду Сеньйорів (передпарламент — з 6 липня, із 30 липня 1941 р. — УНРада). Неодноразово провадив нелегкі переговори з нацистами, намагався відіграти роль представника єдиної легітимної влади в Галичині. На початку 1942-го нацисти поставили перед УНРадою ультиматум про саморозпуск.