44.Історичний портрет (історик і державний діяч Михайло Грушевський)

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (17 (29) вересня 1866, Холм, нині Польща — 25 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.

В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету. 12 жовтня 1894 року, Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити усіх бажаючих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року. У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913). Грушевський залучає до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займається редагуванням «Записок Наукового товариства імені Шевченка», і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. В цей час він знайомиться з Іваном Франком і разом вони привертають міжнародну увагу до україністики.

45.Історичний портрет (княгиня Ольга)

Ольга (бл.890,  — † 24 липня 969) — дружина князя Ігоря I, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою бл. 945 року над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до кінця 50-х років X ст.). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператоромКонстантином VII Багрянородним. Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року прийняла християнство^[2], але не змогла зробити його державною релігією.

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали доКиєва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в бані; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» п'яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

46.Історичний портрет (князь Василь-Костянтин Острозький)

Костя́нтин Іва́нович Остро́зький (*1460 — †11 вересня 1530) — воєначальник, державний діяч Великого Князівства Литовського. Волинський князь (батько Острозького Костянтина-Василя), світський глава православного населення. Правнук Федора Даниловича Острозького. Тесть Предслава Лянцкоронського. Один із найвизначніших меценатів та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область), перетворив Острог на осередок слов'янської культури.

Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (* 2 (12) лютого 1526 — † 13 (23) лютого 1608) — український (руський) князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, воєвода Київський, маршалок Волинський, сенатор Речі Посполитої, "некоронований король Русі-України". Син великого гетьмана литовського князя Костянтина I Івановича Острозького. Наприкінці XVI століття К.В.Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок (зокрема, Тернополя, який отримав як віно дружини Зоф'ї (Софії) з Тарновських в 1567 р.; видав 3 грамоти для тернопільських міщан (1570 р,, 1593 р.) про створення цековно-добродійного братства (згодом «Фундація Костянтина князя Острозького»), виділення йому 235 морґів і 1463 сажнів поля для утримання шпиталю вбогих міщан православного віровизнання; утримання братством школи зі слов'яно-руською мовою навчання, про будівництво Церкви Різдва Христового^[18]), 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих.