32 Геополітичнізміни в СхіднійЄвропі у XVIII

Нова геополітичнаситуація, яка склалася в Центральній та СхіднійЄвропі на кінець XVIII — початок XIX ст., спричинилавеликігеополітичнізміни і соціальніперетворення в Україні. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділу перестала існуватиРічПосполита, до складу якої входили значнітериторіїукраїнських земель. На кінець XVIII ст. булоліквідованоКримське ханство, щонесловеликістраждання і спустошенняукраїнськомународовіпротягомчотирьох з половиною столітьсвогоіснування. Унаслідокцихзмінвиникли абсолютно новігеополітичніутвореннянакартіЄвропи. Галичина, Закарпаття, а згодом і Буковинаввійшли до складу Австрійськоїімперії, а всііншіукраїнськіземлі разом з інтегрованоюГетьманщиною та Слобожанщиною — до російськоїдержави. Таким чином, переважнабільшістьукраїнських земель від Збруча на заході до Дінця на сходіопинилисяпідвладоюімперіїРоманових. Сталисязначнізміни і в адміністративно-територіальномуустроїУкраїни, яка входила доРосії, започатковані указом Павла І від 12 грудня в 1796 р. "Про новийподілдержави на губернії і намісництва". Деякізмінивідбулися на початку XIX ст. Зокрема, булоутворенодев'ятьгуберній (Чернігівську, Полтавську, Харківську, Київську, Херсонську, Таврійську, Волинську, Подільську, Катеринославську), які за системою управліннянаслідувалиросійськ.

33 Голодомор 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947

Голодомор в Україні 1921—1923 — масовий голод в південних областях України в 1921—1923 роках, спричинений діями влади Радянської Росії, а також неврожаєм і вивозом хліба на експорт радянською владою. До кінця 1922 Україна (як Українська Народна Республіка, так і УССР) формально були незалежними від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі. На цьому політичному і насильницькому фоні державного тероризму і розвинувся голод. Його поширенню сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили найважливіші зернові регіони Росії — Поволжя і Північний Кавказ, а в Україні її південні степові райони. На півдні України восени 1920, взимку і весною 1921 випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Катастрофічне становище було у Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині. За рахунок північних і правобережних районів, які менше постраждали від неврожаю в Україні було зібрано 300 млн. пудів зернових або 30 % врожаю 1916 р. Протягом багатьох десятиліть у радянських шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише райони Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ Росії і на експорт, Москва мовчала. На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні — 3250000, в червні — 4103000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодувало 8 000 000 селян. такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертельних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло — 5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього — 7323. Представник допоміжної організації Нансена капітан В. Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що «в Україні близько 7 мільйонів людей вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів». Це, до речі, підкреслював Квислінг, без інших українських територій, до яких він відносив, у першу чергу, Кубань.

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом[. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. З відомих на наш час документів (зокрема[9]) випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920»[10]. І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов і Л. Бронштейн. У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти. На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року. 7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років.