13. Конституційний принцип особистої відповідальності та його реалізація у Цивільному та Сімейному кодексах

Більшість авторів, наприклад, Є. Ворожейкін, Г. Матвєєв, В. Рясенцев, В. Яковлєв, розглядають сімейно-правову відпові дальність як самостійний вид останньої. М. Антокольська вва жає, що поняття відповідальності у сімейному праві ідентичне цивільно-правовому і що аналіз відповідальності та заходів за хисту в цьому праві не дає підстав твердити про наявність якоїсь сімейно-правової специфіки3. З цією думкою важко по годитись. Під цивільно-правовою відповідальністю треба ро зуміти передбачені законом або договором майнові наслідки, що настають для особи, яка вчинила цивільне правопорушен ня, і дістають вияв у виникненні додаткових майнових обтя жень або у позбавленні цієї особи суб'єктивних цивільних прав. Як слушно зазначає В. Яковлєв, для цивільно-правової відповідальності характерне застосування виключно майнових санкцій. А у сімейному праві переважають санкції особистого характеру. Згідно з нормами чинного законодавства при цьому не можна вимагати відшкодування збитків.

Виходячи з цього, немайнові права слід аналізувати поряд з іншими правами особи, враховуючи те, що вони виступають складовою частиною єдиної системи прав, які підпорядковуються особою відповідно до своїх інтересів і якими вона володіє. Проте, хоч поняття "особисті права" вживається для визначення різних за своїм змістом суб'єктивних прав, які належать громадянинові чи соціальному утворенню, в даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи, такі, як ім'я, життя, здоров'я тощо'. Абсолютний характер особистих прав, про що зазначалося вище, відрізняє їх від майнових, які в своїй переважній більшості відносні. У даному разі конкретному носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість осіб, які повинні поважати його право і не порушувати його. Крім того, суб'єкти можуть користуватися ними без спеціального дозволу. Межі користування цими правами можуть встановлюватися лише законом. Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний2. У ч. 2 ст. 260 проекту ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав — народження людини і припис закону. В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в результаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії суб'єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру спричинити певні правові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), при настанні певних подій (кожній людині від народження належить право на ім'я незалежно від її вольової поведінки) або породжуватися актами компетентних органів (набуття особою права на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом порядку недієздатною згідно зі ст. 16 ЦК України)'