59. Співвідношення понять угода, згода, домовленість, правочин, договір

Згода:

1) позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь; вияв бажання щось робити;

2) взаємна домовленість; порозуміння;

3) спільність поглядів, думок і т. ін.; одностайність;

4) взаємна дружба, мирні стосунки.

Угода:

1) взаємна домовленість про що-небудь;

2) договір, за яким встановлюються взаємні зобов'язання щодо чого-небудь; згода між ким-небудь на основі якоїсь вигоди.

ЦКУ, ст. 626, ч. 1: Договором є домовленість 2 або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення Ц-прав та обов'язків.

ЦКУ, ст. 646, ч. 1: Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

ЦКУ, ст. 202, ч. 1: Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ЦКУ, ст. 202, ч. 2: Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

ЦКУ, ст. 202, ч. 3: Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених ЗУ, або за домовленістю з цими особами.

ЦКУ, ст. 202, ч. 4: Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія 2 або більше сторін.

ЦКУ, ст. 202, ч. 5: До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинівЦ-ЗУ, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам Ц-ЗУ або суті одностороннього правочину.

Договір – дво – чи багатосторонній правочин.

60. Справедливість, добросовісність, розумність як критерії змісту договору

ЦКУ, ст. 3, ч. 1, п. 6: Загальними засадами Ц-ЗУ є справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності - прояв категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом.

Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування.

Принцип добросовісності - один із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору.

Основне призначення цього принципу, вперше нормативно закріпленого вітчизняним законодавцем, вбачається в «наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину».

Крім того, концепція good faith певною мірою виступає як гарантія захищеності прав слабшої сторони в зобов'язальних відносинах.

Один із проявів цього принципу містить класичне правило добросовісності в договірних зобов'язаннях, згідно з яким боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв Ц-обороту.

Намагання на доктринальному рівні обґрунтувати визнання складових цього принципу як самостійних принципів неспроможне адекватно виявити сутність цього принципу, є логічним наслідком відсутності в українській доктрині системних наукових досліджень та усталеної судової практики застосування цієї правової категорії.

Закріплений вітчизняним законодавцем принцип справедливості, добросовісності і розумності має визнаватися не сукупністю 3 принципів, а єдиним принципом, який проявляється в єдності взаємопов'язаних 3 складових, що є традиційним для європейського приватного права (нім. Treu und Glauben; фр. Bona Fideas тощо).

Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами ЦП-відносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Вважається, що добросовісність - внутрішній критерій, в той час як справедливість і розумність - зовнішній або об'єктивний.

З позицій природного права справедливість - це застосування моральних вимог як вимог правових до актів Ц-ЗУ, це поняття про належне, яке відповідає розумінню сутності людини і її прав.

Дуже часто справедливість розуміють як рівність пропорцій, або як концепцію пропорційності обраних засобів поставленій меті.

Справедливість - конкретна та універсальна за сферами використання категорія, що адекватно може бути реалізована через невичерпну багатоманітність правозастосовної діяльності і захищається судом, коли несправедливість стає нестерпною.

В різних сферах приватно-правової діяльності справедливість має різний зміст.

Загалом зміст зазначеного принципу (справедливості, добросовісності (Bona Fideas) і розумності) полягає в тому, що тексти ЗУ, угод та їх застосування суб'єктами ЦП-відносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

ЦКУ, ст. 509, ч. 3: Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

ЦКУ, ст. 627, ч. 1: Відповідно до ЦКУ, ст. 6 сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів Ц-ЗУ, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ц-ЗУ обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи:

ЦКУ, ст. 12, ч. 5: Якщо зу встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Добросовісність - суб'єктивні уявлення конкретної особи про добросовісність її дій та об'єктивну відповідність цих дій стандартам поведінки у відповідній сфері діяльності (секторі торгівлі тощо).

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття «розумність і справедливість», що виконує 3 функції - тлумачення, доповнюючу та обмежувальну.

Функція тлумачення: відповідно до закріпленої в Ц-ЗУ концепції всі договори повинні тлумачитися відповідно до принципу добросовісності.

Доповнююча функція: між сторонами можуть виникати додаткові права та обов'язки, які прямо не встановлені договором чи ЗУ.

Обмежувальна функція: правило, обов'язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості.

Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

В цьому зв'язку всі правила, які створюються сторонами чи ЗУ, підпадають під контроль судів не для того, звісно, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів.

Суди приймають рішення «contra legem» (тобто, всупереч формальному, державному закону), якщо дотримання норм ЗУ призведе до явно несправедливого щодо сторін договору результату.

Т.ч., концепція добросовісності може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

При цьому сферою застосування справедливості є виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність.