- •2. Закріплення у цку особистих немайнових прав людини як основу цивільного права.
- •3. Система соціальних регуляторів цивільних відносин та взаємодія між ними.
- •4. Система національного цивільного законодавства.
- •5. Проблеми застосування цк до регулювання сімейних відносин. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
- •6. Моделі формулювання правових презумпцій у Цивільному та Сімейному кодексах. Значення правових презумпцій як механізму законодавчої техніки.
- •Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
- •8. Правомірна поведінка (дії) як підстава виникнення цивільних правовідносин.
- •9. Неправомірна поведінка як підстава виникнення цивільних правовідносин.
- •10. Застосування судом принципу верховенства права при вирішенні цивільних справ.
- •11. Юридична відповідальність учасників цивільних та сімейних відносин
- •12. Поняття протиправної поведінки. Суб’єкт протиправної поведінки
- •13. Конституційний принцип особистої відповідальності та його реалізація у Цивільному та Сімейному кодексах
- •14. Теорія «відповідальності за чужу вину»
- •15. Вина. Форми вини. Теорія відповідальності без вини
- •6. Відповідальність без вини, поняття джерела підвищеної небезпеки
- •16. Матеріальний характер цивільної відповідальності: виключність чи альтернатива
- •17. Форми (види) відповідальності у Цивільному та Сімейному кодексах
- •18. Співвідношення понять «шкода» та «збитки» - не повне
- •19. Види збитків. Вимога повного відшкодування збитків. Випадки відшкодування збитків у підвищеному та зменшеному розмірі.
- •20. Взаємозв’язок збитків та неустойки Стаття 624. Збитки і неустойка
- •21. Поняття моральної шкоди. Проблема права юридичної особи на відшкодування моральної шкоди
- •22. Способи залагодження моральної шкоди
- •23. Грошовий спосіб відшкодування моральної шкоди. Проблема Визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди
- •24. Суб’єкти права на відшкодування моральної шкоди
- •25. Особисті немайнові права як основа цивільного та сімейного права
- •1) Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, якими фізична особа володіє довічно:
- •2) Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи:
- •26. Абсолютність особистих немайнових прав. Особисті немайнові права – надбання кожного і всіх. Особисті немайнові права як категорія матеріальна
- •27. Право на життя. Цивільно-правові засоби забезпечення права на життя
- •Стаття 281. Право на життя
- •28. Посилення охорони нешлюбного материнства за Сімейним кодексом України. Матеріальне заохочення материнства як засіб протидії абортам
- •29. Самозахист. Самоуправство. Самосуд. Порівняння понять
- •30. Новели Глави 19 «Позовна давність» та проблеми їх застосування
- •1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
- •31. Держава Україна як учасник цивільних відносин
- •32. Речі. Класифікація речей та їх цивільно-правове значення
- •33. Гроші в цивільному праві. Функції грошей в цивільних відносинах
- •34. Термін «Майно» та сфера його застосування у Цивільному кодексі
- •35. Інформація як об’єкт цивільних прав
- •36. Житловий будинок як об’єкт цивільних прав
- •37. Цивільна відповідальність в системі юридичної відповідальності
- •38. Випадок і непереборна сила та їх вплив на цивільні відносини
- •39. Представництво за законом Стаття 242. Представництво за законом
- •40. Представництво за довіреністю Стаття 244. Представництво за довіреністю
- •41. Дія в інтересах іншої особи без доручення
- •42. Соціальне призначення інституту позовної давності
- •43. Право на захист від недобросовісної інформації
- •44. Право на індивідуальність
- •45. Віндикація
- •46. Право на самозахист. Право на самозахист у договірних відносинах
- •47. Право на свободу договору і договір про приєднання
- •48. Новели Глави 55 цк України
- •49. Новели Глави 57 цк України
- •50. Правочин як вольовий акт
- •51. Обґрунтованість поділу юридичних осіб на два види: приватного і публічного права
- •52. Мотив правочину. Проблема помилки та обману в мотивах
- •53. Співвідношення понять: згода, домовленість, угода, договір
- •54. Особливість попереднього договору. Можливість забезпечення виконання попереднього договору завдатком
- •55. Неустойка, функції неустойки. Неустойка в цивільному та сімейному праві
- •56. Відмова від виконання договору
- •57. Цивільно-правові засоби забезпечення стабільності договору
- •58. Власник і добросовісний набувач. Колізія інтересів та їх вирішення
- •59. Співвідношення понять угода, згода, домовленість, правочин, договір
- •60. Справедливість, добросовісність, розумність як критерії змісту договору
- •61. Теорія збиткового договору: проблеми теорії та практики
- •62. Свобода договору. Закон, мораль як межі свободи договору
- •63. Аналіз теорії «обмеження свободи договору»
- •64. Розширення межі свободи договору у Цивільному кодексі України
- •65. Правові наслідки вчинення правочину (укладення договору) без вільної та повної згоди його учасників
- •66. Проблема правових наслідків помилки та обману в мотивах вчинення правочинів
- •67. Аналіз моделі окремих договорів, які не відповідають вимогам закону
- •68. Проблеми кваліфікації договорів такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, є фіктивними та удаваними.
- •69. Правові наслідки недійсності право чинів (договорів)
- •70. Сфера застосування договорів на користь третьої особи
- •71. Розірвання договору. Припинення договору та визнання його недійсним. Порівняння понять.
- •72. Позика, позичка – порівняння понять
- •73. Захист прав покупця
- •74. Договори позики, кредитний договір – порівняння понять
- •75. Правомірна поведінка як підстава виникнення недоговірного зобов’язання
- •76. Правові наслідки рятування життя, здоров’я, майна іншої особи
- •77. Поняття сім’ї та його значення
- •78. Співвідношення понять: припинення шлюбу, розірвання шлюбу, недійсність шлюбу
- •79. Проблеми застосування ст.Ст. 57 та 61 ск України
- •80. Аліментні зобов’язання подружжя. Новели правового регулювання
- •81. Аліментні зобов’язання батьків та дітей. Новели правового регулювання
- •82. Проблемні питання змісту шлюбного договору
- •83. Договірне регулювання відносин по утриманню
- •84. Усиновлення. Новели правового регулювання
50. Правочин як вольовий акт
ЦКУ, ст. 202, ч. 1: Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення Ц-прав та обов'язків.
Ознаки правочину
1. Правочин - поведінка суб'єкта, тобто «дія» і «не-дія».
Відповідно до ЦК 1963, ст. 41 вважалося, що правочин є дією. Такий погляд на правочин був загальноприйнятим і водночас - неточним.
Адже правочином є, наприклад, і прийняття спадщини: якщо спадкоємець протягом 6 місяців не проявив інтересу до спадщини, його право на спадкування за заповітом чи за законом припинялося.
Якщо протягом строку, що встановлений у договорі, видавець не повідомив автора про те, що його твір не схвалено, він вважається схваленим. Таке мовчання засвідчувало наявність правочину, оскільки породжувало у видавця, щонайменше, обов'язок виплатити авторові гонорар.
Якщо дія є правочином завжди, то «не-дія» (бездіяльність) - лише тоді, коли це передбачено ЗУ або договором.
За аналогією, термін «злочин» - це також не лише так звана активна поведінка (дія), а й бездіяльність.
Ці аргументи наводилися при опрацюванні проекту ЦКУ, але не знайшли підтримки. При науковому доопрацюванні проекту ЦКУ традиційне трактування правочину не було переглянуте. Тому, як і раніше, у ЦКУ, ст. 202, ч. 1 правочином названа «дія».
2. Вольовий характер правочину.
Оскільки спрямованість поведінки особи засвідчує її волю, правочин є поведінкою вольовою. Кожен учасник правочину діє за своєю волею і відповідно до своїх інтересів.
Tolle voluntatem et erit omnis actus indifferens - знищіть волю - і кожна дія стає байдужою.
Воля - центр, ядро правочину.
Й. О. Покровський: Принцип волі, у якому відображена ідея приватної особистості, - нитка Аріадни, яка здатна вивести з кожного заплутаного життєвого лабіринту.
Якщо особа вчинила певну дію під фізичним чи психічним тиском іншої особи або в час, коли вона не розуміла значення своїх дій, ця дія вважається правочином завдяки правовій презумпції, а не як наслідок дійсного, справжнього волевиявлення.
О. А. Боровиковський: Недобросовісність - смертельна хиба (порок) правочину, оскільки у ньому відсутня душа. Застосувати до нього закон, розрахований на добросовісний правочин, означало би не лише не виконати закон, а, навпаки, - допустити його порушення, допустити глум над ним.
Правочин особи як вольовий акт спрямовується на виникнення, зміну чи припинення Ц-прав та обов'язків.
В одному випадку такі зміни прав та обов'язків настають або можуть настати негайно, наприклад, при договорі дарування, позики чи довічного утримання.
У другому - між учиненням правочину та настанням правових наслідків може пройти відповідний проміжок часу, як це буває, наприклад, між днем посвідчення заповіту та днем смерті спадкодавця. Впродовж цього часу особа може скасувати заповіт. Однак не можна сказати, що, скасовуючи заповіт, особа припиняє права первісного спадкоємця, адже жодних прав він ще не набув, та і про заповіт він може і не знати.
У третьому випадку правові наслідки, на які спрямований правочин, можуть взагалі не настати. Таке трапляється у разі ненастання страхового випадку, обумовленого у договорі страхування.
Суть правочину - єдність волі та волевиявлення.
Воля - внутрішнє бажання особи досягти поставленої мети.
Волевиявлення - зовнішній вияв волі, який може бути юридично оцінено.
3. Правочин вчиняється головно щодо того, що стосується майбутнього.
Такими є усі, без винятку, договори, в яких одна із сторін зобов'язується вчинити після його укладення певну дію: виготовити, збудувати, перевезти, надати іншу послугу тощо.
Проте можуть бути і «анулюючі» договори, за якими сторони припиняють чинність попереднього договору, з повною реституцією від моменту його вчинення. У цьому разі особи спрямовують правочин не лише у майбутнє (договір надалі перестає існувати), а й у минуле, забезпечуючи можливість повернення одержаного.
4. Правочин може стосуватися лише того, здійснення чого є можливим.
Ніхто не може бути зобов'язаний вчиняти неможливе.
Ad impossibilia lex non cogit - неможливого закон не вимагає.
Памфіл Юркевич: Ми можемо зважитись лише на те, що перебуває у нашій владі, а у нашій владі перебуває усе те, що можливе і здійсненне.
Якщо за договором особа зобов'язалася вчинити дію яка була завідомо нереальною у момент укладення договору, такий договір є недійсним.
Правочин є недійсним, якщо він стосувався речі, якої на момент його вчинення уже не існувало, або якщо він стосувався ФО, яка на цей момент померла (оголошена померлою), чи ЮО, яка взагалі не існувала або вона була ліквідована.
5. Правозгідність правочину.
Дії, які у всіх ситуаціях є злом (наклеп, наїзд на пішохода, підпал будинку), хоча також призводять до виникнення відповідних ЦП-наслідків, не є правочином.
Д. Й. Мейєр: Лише законний правочин можна назвати правочином.
Якщо беззастережно пристати до такої точки зору, то не залишиться місця для понять «незаконний правочин», «недійсність правочину», «недійсність договору». Однак ними широко послуговується не лише наука, а й законодавець, оскільки немає іншого терміна, який повністю підходив би до усіх порушень закону.
Це пов'язано і з тим, що поряд із договорами, які відкрито, явно суперечать вимогам ЗУ, є і квазі-договори, незаконність яких захована за презумпцією їх дійсності. Вони створюють відповідні Ц-права та обов'язки, які, згодом може виявитися, були насправді квазі-правами чи квазі-обов'язками.
Квазі-правовідносини, що виникають у цій ситуації, відрізняється від істинних правовідносин незаконністю свого виникнення, а отже,- нестабільністю свого існування.
Якщо сторони домовилися про поширення за винагороду неправдивих ганебних відомостей про іншу особу, вчинення терористичного акту чи вбивства, то така домовленість є незаконним договором, спрямованим проти публічного порядку, а вчинення таких дій чи лише приготування до їх вчинення - злочином.
Сумна доля може очікувати правочин, який суперечить моральним засадам суспільства.
