43. Право на захист від недобросовісної інформації

Стаття 277. Спростування недостовірної інформації

ЦКУ, ст. 277, ч. 1: ФО, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

ЦКУ, ст. 277, ч. 2: Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

ЦКУ, ст. 277, ч. 3: Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

ЦКУ, ст. 277, ч. 4: Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається ЮО, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, ФО, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

ЦКУ, ст. 277, ч. 5: Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) ЮО, цей документ має бути відкликаний.

ЦКУ, ст. 277, ч. 6: ФО, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших ЗМІ, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж ЗМІ в порядку, встановленому ЗУ.

Якщо відповідь та спростування у тому ж ЗМІ є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому ЗМІ, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

ЦКУ, ст. 277, ч. 7: Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

ЦКУ, ст. 278, ч. 1: Якщо особисте немайнове право ФО порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

ЦКУ, ст. 278, ч. 2: Якщо особисте немайнове право ФО порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

44. Право на індивідуальність

КУ, ст. 23: Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

ЦКУ, ст. 300, ч. 1: ФО має право на індивідуальність.

ЦКУ, ст. 300, ч. 2: ФО має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені ЗУ та не суперечать моральним засадам суспільства.

Індивідуальність - особисте немайнове благо ФО, яке включає сукупність її психічних властивостей, характерних рис, а також життєвий і професійний досвід, що відрізняють її від інших індивідуумів.

До структури індивідуальності включають цілу низку особливостей фізичної особи, пов'язаних з її національною, культурною, релігійною, мовною та іншою самобутністю. Саме ці особливості можуть виявлятися у:

а) зовнішньому вигляді фізичної особи (фігура, фізичні дані, одяг, зачіска тощо, а також сукупність усіх цих елементів);

б) її голосі (сукупність різноманітних по висоті, силі та тембру звуків, що відтворюються людиною, у формі слів, мелодій, свисту тощо) і мові (система звуків з усіма своїми особливостями, наприклад, невимова окремих звуків, говір,заїкання, слова-паразити, сміх тощо);

в) манері поведінки (поводження у стосунках з іншими особами та особливості у ставленні до речей, наявність моральних принципів, звичок та інших особливостей характеру);

г) інтелектуальному, культурному та освітньому рівні (вміння спілкуватись, знання правил ґречності, дотепність, кмітливість, хист тощо);

д) інших характерних ознаках, які відрізняють ФО серед інших.

Сукупність усіх зазначених елементів може створювати певне цілісне сприйняття особи як певного індивідуума і охоплюватись загальним поняттям стилю (іміджу), що доволі близько межує з поняттям ділової репутації.

Право на індивідуальність полягає у можливості ФО:

а) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага.

Доволі близьким за своїм значенням є право зберігати свою національну, культурну, релігійну, мовну самобутність, яке гарантується ЦКУ, ст. 300, ч. 2 та КУ, ст. 11;

б) користуватись своєю індивідуальністю, тобто обирати будь-яку можливу форму та спосіб прояву індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ЦКУ, ст. 300, ч. 2).

Окремі прояви індивідуальності можуть обмежуватись за певними критеріями (місцем, часом, специфікою діяльності тощо).

Наприклад, нудисти вправі виявляти свою індивідуальність, однак у спеціально відведених для цього місцях, а для військових чи працівників міліції право на виявлення індивідуальності щодо їх зовнішнього вигляду обмежується в період виконання ними службових обов'язків встановленням загальнообов'язкової спеціальної форми одягу.

Інколи індивідуальність ФО може бути використана нею також і задля отримання певного публічного чи матеріального зиску. Доволі часто це використовується у політиці та шоу-бізнесі політиками, акторами, моделями, співаками (манера поведінки, зовнішність, голос тощо);

в) створювати та змінювати свою індивідуальність.

Останнім часом створення та зміна індивідуальності особи піддається певній комерціалізації. Так, окремі особи, які займають відповідне становище у публічній сфері, задля успішності своєї діяльності витрачають чималі кошти для формування чи зміни свого іміджу. Все це здійснюється шляхом зміни як природних (зміна (корекція) статі, пластичні операції, нарощування волосся тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від паління чи інших шкідливих звичок, нанесення татуювань, виправлення вимови тощо) особливостей ФО;

г) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність.

До даного повноваження відносяться як можливість вимагати захисту у випадках, коли особі створюють перешкоди у реалізації даного права (наприклад, коли в лавах ЗСУ забороняють носити довге волосся чи примушують голити бороду або у ВНЗ вимагають носити краватки та клубну форму), так і коли вчиняють дії, якими оспорюється, не визнається чи порушується це право.