66. Проблема правових наслідків помилки та обману в мотивах вчинення правочинів

Мотив правочину - це психологічна підстава його вчинення, але він знаходиться поза межами правочину.

Мотив лише дає відповідь: чому саме особа вчинює правочин. За загальним правилом, як слушно зазначав І. Б. Новицький, мотив, за котрим вчинено правочин, юридичного значення не має. І лише в умовних правочинах сторони за згодою можуть надавати йому правове значення. У цих випадках мотив стає умовою, тобто елементом змісту умовного правочину.

• умовним є правочин, у якому виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків залежить від настання або ненастання певної обставини, яка не повинна бути істотною умовою правочину, тобто має бути його випадковим елементом.

ЦК України:

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Коментар:

1. У коментованій статті закладено правові засади визнання недійсним правочину в якому має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, спричинена не внутрішнім його психічним чи фізичним станом, а хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями.

У ч. 1 ст. 229 розкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину.

• Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб. Помилку слід відрізняти від обману, який також є підставою для визнання правочину недійсним, однак наслідки такого правочину є дещо іншими (див. коментар до ст. 230).

Навіть якщо помилка виникла внаслідок дій або бездіяльності іншої сторони правочину, такі дії або бездіяльність мають бути ненавмисними, інакше правочин вважатиметься таким, що вчинений під впливом обману.

Однак не будь-яка помилка може братися судом до уваги. Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення.

Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

• Мотив правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин (купівля квартири, щоб жити поряд із родичами, придбання будівельної техніки для будівництва житлового будинку, тощо).

За загальним правилом помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом. Тому якщо родичі переїхали в інше місце або замовник будівництва змінив об'єкт забудови, правочин купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним, оскільки волевиявлення особи відповідає її справжній волі (купити квартиру, придбати будівельну техніку).

2. Правочин, укладений внаслідок помилки, належить до оспорюваних правочинів (див. коментар до ст. 215).

Тому можна вважати, що з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися і інша особа, права якої зачіпаються вчиненням цього правочину.

Звичайно на практиці позивачем будуть виступати переважно особи, які діяли під впливом помилки. Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є двостороння реституція - повернення сторін до первісного стану

Додаткові майнові наслідки передбачені ч. 2 коментованої статті.

Так, закон передбачає, що якщо особа помилилася внаслідок власної недбалості (неналежно перевірила властивості речі, довірилася думці третьої особи тощо), то в разі визнання правочину недійсним вона має відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. У випадку, якщо помилці сприяла винна (необережна) поведінка іншої сторони правочину, обов'язок відшкодувати збитки покладається на цю сторону. Якщо на помилку вплинули дії третіх осіб, збитки сторін відшкодуванню не підлягають.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Коментар:

1. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230.

Сам по собі факт продажу товару з недоліками, не зазначеними в договорі і про які продавець не знав, не дає покупцю право вимагати визнання договору недійсним. За таких обставин покупець може звертатися з позовом про розірвання договору, про застосування інших санкцій.

Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 (див. коментар до неї).

Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (див. коментар до ст. 229), так і обставин, що знаходяться за межами елементів правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.

Наприклад, громадянин, який продає крадену річ, запевняючи покупця у необхідності йому коштів на термінове лікування. Якщо б покупець знав про істинні мотиви правочину (збут краденого), договір не був би укладений.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Не можуть визнаватися недійсними за коментованою статтею правочини сторін, одна з яких обіцяла другій сторона допомогти у працевлаштуванні, навчанні, будівництві тощо, але таких обіцянок не виконала. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним немає.

2. Загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 (див. коментар). Додаткові майнові наслідки передбачені п. 2 коментованої статті, в силу якої потерпілому відшкодовуються збитки в подвійному розмірі та моральна шкода, що завдані у зв'язку із вчиненням такого правочину (див. коментар до статей 22 - 23).