72. Позика, позичка – порівняння понять

Нормативне означення договору позики наступне:

• „За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (ч.1 ст.1046 ЦК України).

В той же час згідно ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором позички

• одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Таким чином з визначень випливає, що:

1) річ за договором позички передається лише у користування, тобто користувач не має права визначати долю речі, розпоряджатися нею;

в той час як за договором позики до позичальника переходить право власності на предмет позики, він вільний у праві розпоряджатися предметом позики на свій розсуд;

2) договір позички може бути реальним або консенсуальним,

тоді як договір позики може бути лише реальним;

3) договір позички завжди є безвідплатним,

а договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним (про судову практику далі);

4) предметом договору позички можуть бути лише речі, визначені індивідуальними ознаками, що є неспоживчими та вільно обертаються в цивільному обігу,

а предметом договору позики є родові речі чи грошові кошти;

5) за договором позички, користувач зобов'язаний повернути ту саму річ, яку отримав у користування,

а за договором позики повертається річ того ж роду та якості чи така ж сума грошових коштів.

Одночасно виникає запитання, якщо договір позики може бути відплатним, то чи не підпадають відносини позики між фізичними особами під регулювання Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"?

На це запитання дана відповідь Верховним судом України в справі від 14 жовтня 2008 року. ВСУ встановив, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг при наданні фінансових послуг фінансовими установами, в той же час даний закон не регулює відносини позики фізичних осіб.

73. Захист прав покупця

Захист прав споживачів (покупців) забезпечується Законом України «Про захист прав споживачів».

Цей закон регулює відносини між споживачами товарів та виробниками, виконавцями, продавцями різних форм власності, а також встановлює права споживачів.

Права споживачів також регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативно-правових актів.

Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають, зокрема, право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), заподіяної дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади задля захисту порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Права покупців-споживачів на одержання від продавця інформації про товар закріплено також у ст. 700 нового ЦК України.

Правам покупця у разі продажу йому товару неналежної якості присвячена ст. 708 ЦК України, згідно з якою у разі виявлення покупцем упродовж гарантійного або інших строків, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право на свій вибір:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Крім того, ЦК, на відміну від Закону України "Про захист прав споживачів", надає право споживачеві звертатися з переліченими у ст. 708 вимогами незалежно від істотності недоліків товару, а також надає йому право на відмову від договору та повернення сплаченої за товар грошової суми (за Законом - право на розірвання).

У ст. 711 ЦК України лише в загальній формі передбачається відповідальність за шкоду, заподіяну товаром неналежної якості. Згідно з цією статтею шкоду, а саме каліцтво, інші ушкодження або смерть, спричинені придбанням товару неналежної якості, відшкодовує продавець або виробник товару відповідно до гл. 82 цього Кодексу ("Відшкодування шкоди").

Закон України "Про захист прав споживачів" (ст. 8), ст. 709 ЦК України регламентують порядок здійснення покупцем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Вищезазначені вимоги споживач на свій вибір висуває до продавця за місцем купівлі-продажу товару, виготовлювачеві або уповноваженим ними представникам (такі функції можуть виконувати також представництва і філії), - за місцеперебуванням споживача.

Продавець, виготовлювач (представник), зобов'язані прийняти товар неналежної якості та задовольнити вимоги споживача. Доставка великогабаритних товарів і товарів понад 5 кілограмів продавцю, виготовлювачу (їхньому представникові) та повернення їх споживачеві здійснюються за їх рахунок, а в разі невиконання цього зобов'язання чи відсутності зобов'язаних осіб у місці перебування споживача доставку і повернення товарів може здійснити споживач за рахунок цих осіб.

Вимога споживача про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірити якість - протягом 14 днів, якщо не досягнуто іншої домовленості сторін. За відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін від часу подання відповідної заяви.

Якщо таку вимогу неможливо задовольнити в зазначений термін, споживач має право висунути до зобов'язаних осіб інші вимоги, передбачені в ст. 708 ЦК (ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів"). Звичайно, ці вимоги він може висунути і тоді, коли у продавця, виготовлювача, їхнього представника є можливість замінити неякісний товар.