56. Відмова від виконання договору

Одностороння відмова від зобов'язання

За загальним правилом,

ЦКУ, ст. 604, ч. 1: Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Стосовно зобов'язань, які виникають із договору,

ЦКУ, ст. 651, ч. 1: Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або ЗУ.

В ЦКУ, ст. 615 йдеться про односторонню відмову від зобов'язання як про наслідок(оперативну санкцію) у разі порушення зобов'язання другою стороною:

ЦКУ, ст. 611, ч. 1, п. 1: У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або ЗУ, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

ЦКУ, ст. 615, ч. 1: У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або ЗУ.

ЦКУ, ст. 615, ч. 3: Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Так, відповідно до

ЦКУ, ст. 538, ч. 3: У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Норми, закріплені у ЦКУ, ст. 615, мають загальний характер в інституті зобов'язального права, а правило

ЦКУ, ст. 651, ч. 3: У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або ЗУ, договір є відповідно розірваним або зміненим.

є спеціальною нормою, що поширюється лише на договірні зобов'язання.

ЦКУ, ст. 615, ч. 2: Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, при порушенні зобов'язання можливе одночасне застосування заінтересованою стороною до порушника як заходів оперативного впливу (одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов тощо), так і мір ЦП-відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки, втрата завдатку).

57. Цивільно-правові засоби забезпечення стабільності договору

Види забезпечення виконання зобов'язання

Забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, які стимулюють боржника до належної поведінки, гарантують виконання ним основного зобов'язання з урахуванням інтересів кредитора. Ці способи спрямовані на упередження або зменшення обсягу негативних наслідків, які можуть настати у разі порушення зобов'язання.

Їх відрізняють за ступенем впливу на боржника та засобами досягнення мети.

ЦКУ, ст. 546, ч. 1: Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Вони полягають у покладенні на боржника додаткових майнових обтяжень (неустойка, завдаток), у резервуванні майна, за рахунок якого можливо забезпечити майнові інтереси кредитора (застава), у залученні до виконання зобов'язання, поряд із боржником, третіх осіб (порука, гарантія). Деякі з них мають характер санкцій.

Способи забезпечення виконання зобов'язань поділяються на види:

1) такі, що пов'язані та не пов'язані з попереднім виділенням майна для ймовірної примусової реалізації обов'язку;

2) такі, що є засобами ЦП-відповідальності, і такі, що не мають ознак відповідальності;

3) такі, що можуть бути застосовані у відносинах з будь-якими суб'єктами або лише у відносинах за участю ФО, або виключно за участю ЮО тощо.

Вибір конкретного способу забезпечення виконання зобов'язання залежить від його особливостей, його придатності до застосування щодо конкретної ситуації та від змісту основного зобов'язання.

Наприклад, у зобов'язаннях, що виникають за договорами поставки, оренди, банківського рахунку, підрядними договорами, договорами з надання послуг, найбільш поширеним способом є неустойка. У зобов'язаннях за договорами позики та кредитними договорами найчастіше застосовуються застава, порука, банківська гарантія.

Забезпечення зобов'язання по суті створює нове зобов'язання (забезпечувальне), яке є акцесорним (додатковим), завжди виникає у зв'язку з основним зобов'язанням та залежить від долі останнього.

У передбачених ЗУ випадках забезпечувальне зобов'язання може стосуватися вимоги, яка має виникнути у майбутньому (застава - ЦКУ, ст. 573 «Забезпечення майбутньої вимоги»), а також може мати самостійний характер (банківська гарантія).

Забезпечення зобов'язань відрізняють від заходів оперативного впливу, які мають превентивний, попереджувальний характер і застосовуються виключно самою управомоченою особою за її ініціативою, без звернення до юрисдикційних органів. Такими, зокрема, є:

- право сторони, якщо це передбачено договором або ЗУ, в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання у разі порушення його іншою стороною;

- право покупця відмовитися від прийняття та оплати товару, переданого продавцем в асортименті, що не відпо­відає умовам договору купівлі-продажу;

- можливість для комітента відмовитися від прийняття майна, що придбане комісіонером за вищою ціною, ніж була погоджена тощо.

Заходи щодо страхування ЦП-відповідальності, ризиків також спрямовані на захист інтересів кредитора. Проте їх не слід розглядати як способи забезпечення виконання зобов'язання, оскільки вони не передбачають безпосереднього впливу на поведінку боржника.

ЦКУ, ст. 546, ч. 2: Договором або ЗУ можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Зокрема:

- нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ЦКУ, ст. 536);

- накладення заборони на вчинення правочинів щодо відчуження майна, переданого за договором довічного утримання (догляду), передання його під заставу або звернення стягнення на це майно за життя відчужувача (ЦКУ, ст.754);

- накладення нотаріусом заборони на відчуження та складання заповіту щодо майна, яке визначене у спадковому договорі (ЦКУ, ст. 1307);

- відстрочення оплати: зокрема, договором будівельного підряду може бути встановлено право замовника сплатити передбачену договором частину ціни робіт, визначеної у кошторисі, після закінчення гарантійного строку (ЦКУ, ст. 884) та ін.

Специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов'язань - банківська гарантія - письмове підтвердження (гарантійний лист) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні (ГКУ, ст. 200).

ГКУ передбачає можливість встановлення загальногосподарських (публічних) гарантій виконання зобов'язань (наприклад, ФГВФО).

ЗУ передбачає встановлення публічних обтяжень рухомого майна, що виникають відповідно до ЗУ або рішення суду.

ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 37, ч. 1:

До публічних обтяжень належать:

1) податкова застава;

2) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення Ц-позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця;

3) звернення стягнення на рухоме майно відповідно до рішення суду, винесеного за позовом, який стосується виконання незабезпечених зобов'язань боржника;

4) застава рухомого майна згідно із КПКУ, ст. 154-1;

5) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом;

6) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються публічними.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання

Способи, якими стимулюється належне виконання сторонами договору узятих ними зобов'язань, визначаються ЗУ або встановлюються за згодою сторін.

ЦКУ, ст. 548, ч. 1: Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або ЗУ.

Сторони в змозі визначити забезпечення виконання зобов'язання у договорі, незалежно від того, чи передбачено законом забезпечення даного виду зобов'язання, чи ні. При цьому учасники правочину можуть обрати будь-який спосіб забезпечення виконання зобов'язання, який не суперечить ЗУ та моральним засадам суспільства.

Більшість способів забезпечення зобов'язань мають залежний від основного зобов'язання характер. Вони визнаються додатковими, а отже, їх дійсність залежить від дійсності основного правочину.

ЦКУ, ст. 548, ч. 2: Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦКУ.

ЗУ передбачає й такі способи забезпечення зобов'язань, які можуть бути самостійними і дійсність яких не залежить від основного зобов'язання.

Наприклад,

ЦКУ, ст. 562, ч. 1: Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Зворотної залежності між забезпечувальним і основним зобов'язанням щодо їх дійсності нема. Тому

ЦКУ, ст. 548, ч. 3: Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.