Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

1. Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. 5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. 6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. 7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. 9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. 10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

8. Правомірна поведінка (дії) як підстава виникнення цивільних правовідносин.

Юридичні дії- це факти, які породжують, змінюють або припиняють юридичні правовідносини на основі волевиявлення осіб.

Юридичні дії поділяються на правомірні та неправомірні, причому обидва види дій можуть бути підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин.

правомірні дії поділяються на юридичні акти-дії, спрямовані на досягнення правового результату, і юридичні вчинки - дії, які спричиняють правові наслідки незалежно від спрямованості волі учасника цивільних відносин.

Основне значення серед правомірних дій мають саме юридичні акти. Вони передбачають цілеспрямовані, вольові дії учасників цивільних правовідносин, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки за волею осіб. Серед них розрізняють кілька самостійних видів: правочини; акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування; рішення суду.

Правочини, безумовно, є найпоширенішим видом юридичних актів у цивільно-правовій сфері. Згідно із законом правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Вчиняючи правочин, учасники правовідносин діють для досягнення певної юридичної мети (наприклад, для отримання майна у власність або користування).

Акти органів державної влади, органів АРК та органів місцевого самоврядування - це владні розпорядження уповноважених органів, які спричиняють виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин і є обов'язковими для відповідних суб'єктів (наприклад, видача фізичній особі свідоцтва про народження, реєстрацію шлюбу, усиновлення, видача громадянину ордера на житлове приміщення). Вказані акти мають бути видані відповідними органами, які не є безпосередньо учасниками правовідносин, але з їх виданням виникають права та обов'язки у осіб, відносно яких відповідний акт було видано.

Рішення суду, як правило, є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин тільки в сукупності з іншими юридичними фактами. При цьому рішення суду стає одним із важливіших фактів, що породжує правові наслідки. Наприклад, фізична особа може бути оголошена померлою за наявності таких юридичних фактів: а) якщо . в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування; б) строк, протягом якого людина є відсутньою, становить не менш як три роки; в) є відповідне рішення суду, яке набуло сили, про оголошення особи померлою. Після набуття чинності рішенням суду виникають відповідні правові наслідки - відкривається спадщина, визначається коло спадкоємців, кредиторів, склад спадщини тощо.

На відміну від юридичних актів юридичні вчинки - це правомірні дії, що спричиняють виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин незалежно від волі осіб, які їх вчинили. Так. автор відкриття або винаходу не обов'язково усвідомлює юридичні наслідки такого вчинку. Безпосередньою метою його діяльності є саме досягнення наукового результату, але у зв'язку із цим виникає низка цивільно-правових наслідків - автор отримує певні майнові та немайнові права. На цій підставі створення результату творчої праці є юридичним вчинком, а не юридичним актом.

Правомірні юридичні акти-дії — це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, належать:

• юридичні акти — правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду;

• юридичні вчинки — правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.