53. Співвідношення понять: згода, домовленість, угода, договір

Згода:

1) позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь; вияв бажання щось робити;

2) взаємна домовленість; порозуміння;

3) спільність поглядів, думок і т. ін.; одностайність;

4) взаємна дружба, мирні стосунки.

Угода:

1) взаємна домовленість про що-небудь;

2) договір, за яким встановлюються взаємні зобов'язання щодо чого-небудь; згода між ким-небудь на основі якоїсь вигоди.

ЦКУ, ст. 626, ч. 1: Договором є домовленість 2 або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення Ц-прав та обов'язків.

ЦКУ, ст. 646, ч. 1: Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

ЦКУ, ст. 202, ч. 1: Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ЦКУ, ст. 202, ч. 2: Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

ЦКУ, ст. 202, ч. 3: Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених ЗУ, або за домовленістю з цими особами.

ЦКУ, ст. 202, ч. 4: Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія 2 або більше сторін.

ЦКУ, ст. 202, ч. 5: До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинівЦ-ЗУ, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам Ц-ЗУ або суті одностороннього правочину.

Договір – дво – чи багатосторонній правочин.

54. Особливість попереднього договору. Можливість забезпечення виконання попереднього договору завдатком

Попередній договір

Практикою сучасного ділового спілкування вироблені певні процедури ведення переговорів щодо укладення в майбутньому договорів, створення спільних підприємств, реалізації господарських або соціальних проектів тощо. Такі переговори і домовленості часто завершуються прийняттям документа, який може мати різну назву: протокол про наміри, попередній договір тощо.

Але для того, щоб такий документ породжував певні юридичні наслідки, він має відповідати ознакам попереднього договору, зазначеним у

ЦКУ, ст. 635, ч. 1: Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

ЗУ може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами Ц-ЗУ.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Ініціативу щодо укладення основного договору може проявити будь-яка із сторін попереднього договору в порядку обміну між ними офертою та акцептом. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не буде укладений протягом строку, встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Оскільки з попереднього договору виникає двостороннє зобов'язання сторін укласти основний договір, воно може бути реалізовано шляхом пред'явлення до сторони, яка ухиляється від укладення основного договору, вимоги в суд про спонукання її укласти договір.

Крім того,

ЦКУ, ст. 635, ч. 2: Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами Ц-ЗУ.

ЦКУ, ст. 635, ч. 3: Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

ЦКУ, ст. 635, ч. 4: Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Завдаток і попередній договір

Завдаток, поряд з неустойкою, - захід ЦП- відповідальності і реалізується шляхом звернення грошових стягнень з боржника у разі порушення ним зобов’язання.

ЦКУ, ст. 570, ч. 1: Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Предметом завдатку можуть бути як грошові кошти, так і рухоме майно. У зв’язку з відсутністю у ЗУ застереження щодо видів рухомого майна можна припустити, що рухоме майно може бути предметом завдатку в тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (наприклад, договір міни, сплата орендних платежів у натуральній формі тощо).

Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов’язань. Це означає, що завдаток виплачується стороною, яка зобов’язана сплачувати платежі за договором наперед – до моменту настання строку платежу. І у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов’язання вартість завдатку утримується з належних з боржника платежів.

Завдаток відрізняється від усіх інших способів забезпечення виконання зобов’язання тим, що він може забезпечувати лише договірні зобов’язання, отже, завдатком не можуть бути забезпечені деліктні зобов’язання, зобов’язання з безпідставного збагачення та інші, що виникають не на підставі договору.

Відсутність у ЦКУ правила про те, що завдатком, як і іншими способами, може забезпечуватися лише дійсне (існуюче між сторонами) зобов’язання, породжує у цивілістичній науці дискусії з цього приводу, що впливає на практику застосування завдатку.

Саме визначення завдатку як грошової суми (рухомого майна), «що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання» свідчить про необхідність існування договірного зобов’язання між сторонами на момент укладення договору про завдаток.

Крім того, до такого ж висновку можна дійти, виходячи зі змісту ЦКУ, ст.ст. 546-548, які визначають, що завдатком та іншими способами можуть забезпечуватися виконання зобов’язань, що виконання основного зобов’язання забезпечується якщо це встановлено договором або ЗУ. Позаяк у ЦКУ та інших актах Ц-ЗУ не передбачаються підстави для забезпечення завдатком зобов’язання, що може виникнути у майбутньому, то можна дійти висновку про необхідність існування основного договірного зобов’язання між сторонами.

Проте деякі автори вважають можливість поширення на завдаток правила

ЦКУ, ст. 573, ч. 1: Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Проте, по-перше, правила про заставу не можуть поширюватися на завдаток через відсутність застереження про це у ЦКУ, ст.ст. 570-571, а також у зв’язку з тим, що завдаток і застава є окремими способами забезпечення виконання зобов’язань, які регламентуються різними правовими нормами.

По-друге, при аналізі змісту ЦКУ, ст. 573 видно, що в даному разі має місце зобов’язання з відкладальною умовою, настання якої призведе до виникнення заставного зобов’язання.

Отже, на підставі аналізу чинного ЗУ можна дійти висновку, що завдаток може забезпечувати лише існуюче дійсне зобов’язання. При цьому умова про завдаток може бути як предметом окремого правочину, так і входити до змісту основного правочину, вже укладеного сторонами.

На відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу і не виконує забезпечувальної функції.

ЦКУ, ст. 570, ч. 2: Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс сплачується боржником у момент настання обов’язку платежу, тобто є попередньою оплатою. Крім того, боржник, котрий видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором, і кредитора не може бути зобов’язано до повернення авансу в подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.

Т.ч., на відміну від завдатку, аванс не завжди слугує доказом існування зобов’язання.

Є більше підстав вважати неможливим забезпечення завдатком попереднього договору.

Адже, виходячи з визначення поняття «попередній договір»

ЦКУ, ст. 635, ч. 1: Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором…

До істотних умов попереднього договору належать всі ті умови, що є істотними для основного договору. Відтак, у ньому можуть передбачатися лише права та обов’язки сторін, спрямовані на укладення основного договору.

Зокрема, одна з сторін може бути наділена обов’язком отримати довідку з БТІ чи іншого державного органу, необхідну для державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомості, розробити проект договору купівлі-продажу тощо.

Проте при зазначенні таких обов’язків сторони вправі передбачити, наприклад, пеню за прострочення виконання таких обов’язків. Однак це не означає, що пеня встановлюється як спосіб забезпечення виконання договору купівлі-продажу, який планується укласти.

Крім того, завдаток передається однією стороною другій стороні в рахунок належних з неї за договором платежів, а, виходячи зі змісту попереднього договору, цей договір є безвідплатним, отже, ніякі платежі боржником кредитору за цим договором передаватися не можуть.

Проте в попередньому договорі може передбачатися право однієї із сторін, що понесла витрати, пов’язані з, наприклад, оформленням документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу, на відшкодування таких витрат другою стороною або обов’язок однієї із сторін попереднього договору нести витрати, пов’язані з підготовкою до укладення основного договору.

З врахуванням усіх висловлених позицій, можна дійти висновку, що завдаток може забезпечувати лише те договірне відплатне зобов’язання, яке існує на момент укладення правочину про завдаток.

Тому завдатком не може забезпечуватися виконання попереднього договору, або іншого договору, який сторони планують укласти в майбутньому.

Не можуть також забезпечуватись завдатком деліктні та інші недоговірні зобов’язання, а також безвідплатні зобов’язання.