45. Віндикація

Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном, тобто, коли це майно незаконно вибуває з його володіння.

У юридичній літературі зазначений спосіб захисту отримав назву «віндикація» (від лат. vin dicere - оголошувати про застосування сили).

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння

ЦКУ, ст. 387, ч. 1: Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зокрема, правом на подання віндикаційного позову наділені як власники, так і титульні володільці, які на час подання позову не володіли цим майном. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речовому праві.

Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, незалежно від того чи знає він про неправомірність і незаконність свого володіння, чи ні. При цьому незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предмет віндикаційного позову - вимога власника, який не володіє майном, до особи, яка незаконно заволоділа цим майном, про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

За віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи (що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених за родовими ознаками). У такому випадку інтереси власника можуть захищатися іншими способами (наприклад, позов про повернення безпідставно придбаного майна; про відшкодування шкоди тощо).

З цих самих міркувань унеможливлюється також звернення з віндикаційним позовом у тих випадках, коли майно було спожите, втрачене, зіпсоване незаконним володільцем.

Підстава віндикаційного позову - обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача тощо.

Важлива умова звернення з віндикаційним позовом - відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

ЦКУ, ст. 388, ч. 1: Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

ЦКУ, ст. 388 встановлює умови, за яких власник має право витребувати свою річ із чужого незаконного володіння:

1-а умова: Можливість витребування цієї речі за віндикаційним позовом пов'язана із такими поняттями, як добросовісність чи недобросовісність володіння річчю. Добросовісність набувача у даному випадку характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна із володіння власника та правомірності його придбання.

Так, добросовісним набувачем слід визнавати особу, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Запроваджуючи поняття «добросовісність набувача» і «недобросовісність володільця», законодавець не наводить достатніх і конкретних критеріїв для визначення ступеня передбачуваності й обізнаності, які повинна виявляти особа при придбанні майна, щоб не вважатися недобросовісною. Такі понятійні визначення, як «знав» і «міг знати» можна неоднозначно тлумачити, а відтак це може вплинути на кваліфікацію особи як добросовісного чи недобросовісного набувача майна.

Відмінність між цими поняттями, очевидно, полягає у ступені обізнаності про неправомірність відчуження і придбання майна, а також у ступені вини набувача. У першому випадку дії набувача містять ознаки умислу; у другому - необережності, яка порушує інтереси інших осіб.

Взагалі ж під поняттям «знав» слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення прав іншої особи.

Недобросовісними слід вважати осіб, які заволоділи майном або одержали його у результаті скоєння злочину (наприклад, крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство), що встановлено в порядку, передбаченому ЗУ. Причому ці особи завжди будуть вважатися такими, що знали про незаконність свого володіння.

Недобросовісними будуть вважатися також особи, які набули майно або зберегли його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), незалежно від того, було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Нарешті, недобросовісними можуть бути визнані особи, які законно заволоділи чужим майном (знахідкою, безхазяйним майном тощо), але не розпорядилися ним відповідно до вимог ЗУ. Таке майно також може бути витребуване від них власниками.

2-а умова: ставить у залежність можливість витребування майна власником із незаконного володіння, є відплатність або безвідплатність правочину, за яким майно було набуте.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником в усіх випадках, тобто й тоді, коли воно вибуло з володіння власника за його волею, та незалежно від оплатності (безоплатності) придбання такого майна.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. При цьому, якщо майно набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в усіх випадках. Це правило стосується як недобросовісних, так і добросовісних набувачів.

ЦКУ, ст. 388, ч. 2: Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ця норма фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а відтак не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.

У всіх випадках власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача тоді, коли воно було відчужене за безвідплатними правочинами:

ЦКУ, ст. 388, ч. 3: Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування грошей та цінних паперів

Гроші виступають засобом обігу, платежу та мірою вартості на території відповідної держави.

Гроші у цивілістиці розглядаються як речі, наділені родовими ознаками. Але в окремих випадках вони можуть бути певним чином індивідуалізовані, наприклад, шляхом їх позначення або фіксації номерних знаків при передачі їх у позику чи за іншою ЦП-угодою (правочином).

ЦКУ, ст. 389, ч. 1: Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

Неможливість витребування грошей від добросовісного набувача зумовлена їх родовими ознаками, тому право власника грошей має бути захищене за допомогою іншого ЦП-способу.

Гроші та іменні цінні папери від добросовісного набувача можуть бути витребувані в усіх випадках, але в порядку, передбаченому для віндикаційного позову, - лише у разі їх індивідуалізації.

В усіх інших випадках ці об'єкти можуть бути повернуті власникові за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.

ЦКУ передбачає неможливість витребування цінних паперів на пред'явника від добросовісного набувача у зв'язку з відсутністю в них ознак, що індивідуалізують такий об'єкт цивільного права, адже відповідно до правил віндикації витребувані речі мають бути індивідуально визначеними. При цьому встановлена заборона на віндикацію грошей і цінних паперів на пред'явника незалежно від підстав їх вибуття з володіння власника (відплатно чи безвідплатно, незалежно чи залежно від волі власника).

Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння

Утримуючи у своєму володінні майно, добросовісний або недобросовісний набувач можуть використовувати його та одержувати доходи.

ЦКУ встановлює умови, за яких власник має право, крім витребування майна, вимагати ще й повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна.

ЦКУ, ст. 390, ч. 1: Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Тим самим на недобросовісного набувача покладаються санкції за незаконне набуття у своє володіння майна.

ЦКУ, ст. 390, ч. 2: Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Т.ч., добросовісний володілець має право залишити собі доходи, одержані у період добросовісного володіння.

ЦКУ, ст. 390, ч. 3: Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

До необхідних витрат відносяться тільки ті, які необхідні для забезпечен­ня нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності.

ЦКУ, ст. 390, ч. 4: Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Отже, недобросовісний володілець взагалі не має права вимагати від власника повернення відділених від речі поліпшень та відшкодування вартості невідділених поліпшень. Тим самим законодавець надає перевагу в захисті власнику, оскільки недобросовісному володільцю було відомо про незаконність свого володіння.