41. Дія в інтересах іншої особи без доручення

Право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

ЦКУ, ст. 1158, ч. 1: Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків,

особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

ЦКУ, ст. 1158, ч. 2: Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії.

Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

ЦКУ, ст. 1158, ч. 3: Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу,

вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи.

Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

Надання звіту про вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

ЦКУ, ст. 1159: Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Відшкодування витрат, понесених особою у зв'язку із вчиненням нею дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

Особа, яка без доручення вчиняє дії, діє на свій ризик і на свій розсуд.

Вона самостійно оцінює можливі витрати, яких вона зазнає, вчинивши дії в майнових інтересах іншої особи, та співвідносить їх із обсягом шкоди цим інтересам, якої вдасться уникнути, вчинив­ши такі дії.

ЦКУ, ст. 1160, ч. 1: Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

В іншому випадку, а також

ЦКУ, ст. 1160, ч. 2: Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії,

вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

42. Соціальне призначення інституту позовної давності

Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов’язків особи за національним ЗУ, а саме - визначає стабільність ЦП-відносин, виховує та дисциплінує учасників ЦП-відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони - зміцнює договірну дисципліну.

Поняття часу набуває значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє важливу роль у ЦП-відносинах.

Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають і припиняються у певний час. Дія ЗУ також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у ЦП-відносинах, наприклад, у формі існування суспільного буття, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності осіб. Взагалі, таке поняття як «строки» встановлює певні законні рамки, забезпечує чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів. ЦП-відносини не існують абстрактно.

Якщо брати до уваги історію, то позовна давність не була відома у стародавньому римському праві: скільки існувало саме право, стільки й існувало право на позов; і лише імператор Феодосій II у 424 р. вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю в 30 років. Згодом для деяких позовів встановлюються строки в 40 років.

ЦКУ, ст. 256, ч. 1: Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого Ц-права або інтересу.

Словосполучення «позовна давність», з одного боку, відображає зв’язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого - з тривалістю захисту права у часі (давність).

Позовна форма захисту Ц-прав є основною формою їхнього захисту у суді. Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин.

Насамперед, обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини.

Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації ЦП-відносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Тобто, позовна давність стимулює активність учасників Ц-обігу у здійсненні прав і виконанні обов’язків.

З урахуванням значення цього інституту

ЦКУ, ст. 259, ч. 1: Позовна давність, встановлена ЗУ, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

ЦКУ, ст. 259, ч. 2: Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Т.ч., позовна давність є важливою гарантією захисту Ц-прав.

Основний нормативно-правовий акт, який регулює правовий інститут позовної давності у ЦП, - ЦКУ.

Загальний строк позовної давності становить 3 роки. Скорочений спеціальний строк позовної давності (1 рік) та спеціальні подовжені строки позовної давності (5 років, 10 років) застосовується у випадках передбачених ЦКУ. Домовленістю сторін може бути передбачено збільшення строку позовної давності. Зменшення строку позовної давності за домовленістю сторін не допускається. Правовідносини, до яких позовна давність не застосовується, також визначені ЦКУ.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків. Перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У визначених ЦКУ випадках строк позовної давності зупиняється або переривається.

Практичне значення позовної давності при розгляді Ц-их, а також господарських справ

Заява про захист Ц-права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту