30. Новели Глави 19 «Позовна давність» та проблеми їх застосування

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність — це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду.

Слід зазначити, що коментована стаття, на відміну від ЦК 1963 р., дає визначення поняття позовної давності, що безумовно є правильним. Аналізуючи визначення, можна зробити висновок, що дія позовної давності прямо пов'язана з порушенням права. Іншими словами, поки порушення права не відбулося, не може бути й мови про початок перебігу позовної давності.

Можливість звернення до суду за захистом порушених прав невід'ємно пов'язана з правом на позов. Право на позов традиційно розглядають в двох аспектах: як право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріальному розумінні. Право на позов у процесуальному розумінні — це можливість подання позову до суду. Таке право, як елемент правоздатності, у суб'єкта цивільного права існує завжди. Воно закріплюється і гарантується ст. 8 Конституції України. Воно жодним чином не пов'язане з позовною давністю і тому на його існування не впливає закінчення строку позовної давності. Право на позов у матеріальному сенсі — це можливість отримати захист порушеного права у судовому порядку, тобто право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного права. Оскільки ця можливість є суб'єктивним правом, що виникає за наявності певних юридичних фактів (складу правопорушення тощо), то вона може бути припинена скасувальним юридичним фактом — закінченням строку позовної давності.

Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об'єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно ускладнювало б розв'язання цивільних справ у зв'язку з великою імовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників. Крім того, позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.

31. Держава Україна як учасник цивільних відносин

У цивільних правовідносинах окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена низкою особливостей. Держава є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації)

у ч. 1 ст. 167 ЦК України законодавець чітко закріпив норму, згідно з якою держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Проте, враховуючи те, що держава сама створює загальнообов'язкові правила поведінки у вигляді законів, якими повинні керуватись усі інші суб'єкти правовідносин, говорити про певну юридичну рівність у цивільно-правових відносинах з державою було б передчасно.

Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах

1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Ще однією специфікою держави як суб'єкта цивільних відносин є те, що її правова природа є недостатньо визначеною. Держава ніби наділена усіма ознаками юридичної особи, однак такою не визнається. І це призводить до того, що держава виведена за межі загальної класифікації осіб у цивільному праві (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Ст.. 2 ч.2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Держава та територіальна громада є активними учасниками речових правовідносин. Наприклад, держава може бути власником майна, що є об'єктом права державної власності (ст. 326 ЦК). До об'єктів права державної власності належать об'єкти, що передбачені ст. 34 Закону України "Про власність". Окрім цього, держава в сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК), реквізованого майна (ч. 3 ст. 353 ЦК), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК) тощо. Щодо територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає в тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК) тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах посідають держава та територіальні громади як суб'єкти цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність цих суб'єктів може наставати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, яка завдана державними органами (ст.ст. 1173—1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст.ст. 174, 175 ЦК), наприклад, майно, яке вилучено з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави та територіальних громад.

Потрібно зауважити, що згідно зі ст. 176 ЦК законодавець вводить принцип розмежованості відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. А це означає, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'язаннями створених нею казенних підприємств (ч. 3 ст. 39 Закону України "Про підприємства в Україні");

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад.

Держава та територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовідносинах, наприклад, набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.