18. Співвідношення понять «шкода» та «збитки» - не повне

доведено, що поняття «збитки» за своїм юридичним значенням, встановленому ст. 22 ЦК України, вужче поняття «шкода», оскільки включає тільки реальні збитки і упущену вигоду, а відшкодовуються вони, як правило, за наявності майнових відносин і в грошовому виразі. Терміни «шкода» та «ущерб» (рос.), часто вживаються як синоніми, але згідно усталеної цивілістичної традиції терміном «ущерб» визначається лише один різновид шкоди – майнова шкода. У ЦК України взагалі, як і в українській цивілістиці термін «ущерб» («збиток») не згадується, а йдеться лише про «збитки» (на рос. «убытки»). Про те, що мається на увазі саме грошовий вираз шкоди, а не майнова шкода/ «ущерб», свідчить, зокрема, формулювання ст.ст. 22, 623, 1192 ЦК;

доведено, що в ЦК України є норми про конкретні і абстрактні збитки, аналогічні тим, що містяться в ст. 75 і 76 Віденської конвенції. Так, ст. 710 ЦК України дозволяє стягати абстрактні збитки при поверненні покупцем продавцю товару неналежної якості – відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором роздрібної купівлі-продажу, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вимога добровільно не задоволена – на момент винесення судом рішення. Хоча законодавець не згадує про абстрактні збитки, але за своїм внутрішнім змістом формулювання ст. 710 ЦК України підпадає під поняття абстрактних збитків, сформульованих в теорії і,

Збитками ж, в свою чергу, є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода — це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову.

Майнова шкода — зменшення майнової сфери особи (учасника правовідносин, потерпілого) внаслідок пошкодження чи знищення її майна або внаслідок порушень її особистих немайнових прав.

Моральна (немайнова) шкода — страждання, заподіяні фізичній особі внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, ін. негативні наслідки морального характеру.

19. Види збитків. Вимога повного відшкодування збитків. Випадки відшкодування збитків у підвищеному та зменшеному розмірі.

Види

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене {упущена вигода).

Вимога повного відшкодування збитків

За зобов'язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.

Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду — деліктною.

Правове регулювання зобов'язання здійснюється главою 82 ЦК та іншими актами.

Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.

Визначаючи заходи деліктної відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким завдання шкоди однією особою іншій є підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (ст. 1187 ЦК).

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі — тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:

— обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкоду, завдану малолітньою особою, відшкодовують її батьки (усиновителі) або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього (ст. 1178 ЦК);

— розмір відшкодування може бути зменшено, наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК);

— розмір відшкодування може бути збільшено, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1203, 1208 ЦК).

Випадки відшкодування збитків у підвищеному та зменшеному розмірі

Вирішення питання про реалізацію зобов’язання, що виникло із заподіяння шкоди, залежить і від поведінки потерпілого. Наявність його вини може зумовити повне або часткове звільнення заподіювача шкоди від відповідальності. Так, шкода, яка виникла внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не підлягає. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування може бути зменшений, якщо інше не встановлено законом. Суд також може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізичною особою, з урахуванням її майнового стану, якщо він був до заподіяння шкоди або стане внаслідок її відшкодування у повному обсязі вкрай скрутним. Однак у випадках, коли шкоду завдано злочином, зменшення розміру відповідальності за згаданою підставою неможливе.

У разі коли шкода заподіяна кількома особами, відшкодування стягується з кожного з них в тій частині, яка була заподіяна кожним відповідно. Якщо ж кілька осіб заподіяли потерпілому неподільний шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Солідарна відповідальність також настає для осіб, які здійснюють діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наприклад, ДТП за участю двох автомобілів, внаслідок якої було завдано шкоди потерпілому). У таких випадках спір про відшкодування шкоди, заподіяної при цьому самим автомобілем кожним з їх власників перед іншим з них, вирішується за загальним принципом провини. Зокрема, збиток, заподіяний одному з власників з вини іншого, відшкодовується винним. Збиток, заподіяний власнику тільки з його вини, - не відшкодовується, а за наявності вини всіх власників розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від ступеня вини кожного. У разі відсутності вини власників у взаємному заподіянні шкоди жоден з них не має права на відшкодування.

Щодо підвищеного розміру – не знайшов ((