Сутність апорій

1) рухоме не рухається ні в тому місці, де воно є, ані в тому, де його немає;

2) рух не може закінчитися, оскільки перш ніж досягти кінцевого пункту, необхідно пройти половину шляху, але перш ніж досягти цієї половини, необхідно пройти половину половини і так без кінця. Отже, рух не може не тільки скінчитися, але й початися;

3) Органи чуття нас вводять в оману, бо приймають суще в його множині, кінцевості і русі.

Таким чином, розвинута Зеноном теорія істинно існуючого має в основі недовір’я до картини світу, яка сприймається відчуттями.

Піфагорейська школа – представлена Піфагором та його послідовниками (580-500 рр. до н.е.). На погляди філософа великий вплив мали заняття арифметикою і геометрією.

В цілому його вчення про світ пронизане міфологічними уявленнями. За його думкою, світ - це живе, вогняне кулеподібне тіло, яке вдихує із навколишнього безмежного простору порожнечу, або повітря. Проходячи у тіло світу, порожнеча розділяє і уособлює речі. В цілому Піфагор виходить не з матеріальних елементів, а із структури, форм, тобто математичних співвідношень. Для доведення того, що за допомогою математики можна пояснити природу філософом були висунуті такі аргументи:

1. вчення про гармонію розкриває зв’язок між математикою і таким нематеріальним феноменом, як музика;

2. теорема, яка встановлює співвідношення між сторонами прямокутного трикутника і яка має вид с2=а2+в2, демонструє, що математика також застосовується і до матеріальних речей;

3. колові рухи (які вважалися істинними) небесних тіл демонструють, що ці тіла також підпорядковуються математиці;

4. математичні структури і відносини лежать в основі усіх речей, тобто є субстанцією.

В цілому піфагорейці вважали математичне знання точно визначеним знанням, так як його об’єкти не змінюються, а математичні теореми доводяться логічно. Подібно Парменіду, вони відмовилися від дуалістичної точки зору на світ і вважали, що він має тільки один початок, який можна виразити формулою:

Математика =	Визначене знання =	Реальність =	Вічність
Відчуття	Невизначені знання	Нереальне	Змінне

Пізніше, в добу Відродження вчення піфагорійців відіграло видатну роль у становлення експериментального природознавства.

Матеріалістична школа представлена філософами Емпедоклом, Анаксагором, Демокрітом. Емпедокл (490-430 рр. до н.е.) оперує чотирма елементами (незмінними началами): вогнем, повітрям, водою, землею, а також двома протилежними силами: любов’ю (об’єднуюча) і ненавистю (роз’єднуюча). Сила любові поєднує різні елементи і створює об’єкти (каміння, дерева). Коли елементи відштовхуються один від одного ( сила ненависті), то об’єкти зникають. Досить цікаві думки філософа стосовно розвитку флори і фауни не Землі. Так, він вважав, що рослини виникли самі по собі ще до виникнення тварин. Існуюча в дійсний час множинність форм тварин народжувалась поступово. Спочатку виникли окремі органи майбутніх тварин, потім вони випадково поєднуючись, стали породжувати спотворених істот, як сполуки різнорідних частин, що призвело їх до загибелі. Зі збережених утворень склалися форми безстатевих тварин, які поступово стали двостатевими. Таким чином, у вченні Емпедокла звертається увага на якісні різниці речей, на мінливість і розвиток світу, а сила і речовина уособлюються і мисляться як самостійні світові потенції. Анаксагор (500-428 рр. до н.е.) - перший вчений, який цілком присвятив себе науці. Звинувачений у безбожжі, він був засуджений на вигнання і поселився до кінця життя в Малій Азії. Приводом для звинувачень стало ствердження філософа про те, що Сонце існує у формі матеріального тіла, що суперечило релігійним поглядам афінян.

Емпедокл	«Подобное познается подобным» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд..-М.:Гардарики,2002.-С.41].
Анаксагор	«Все есть многое»; «Все вещи были вперемешку, затем пришел Разум и их упорядочил» [Фрагменты ранних греческих изречений.-М.,1989.-Ч.1.-С.505 ]