Тема 8. Традиції та особливості розвитку філософської думки України План

8.1. Джерела української філософської культури

8.2. Розвиток українського неоплатонізму

8.3. Роль братств і академій у розвитку української філософії

8.4. Г.Сковорода – родоначальник української класичної філософії.

8.5. Розвиток української філософії у ХІХ- поч. ХХ ст.

Ключові поняття і терміни:

Неоплатонізм, агіографія, ісихазм, ареопагітизм, братства, соцініанство, академічна філософія, «філософія серця», «хуторянська філософія»

8.1. Джерела української філософської культури

Процес становлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно з кінця Х століття. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слав'янською державою з визначним економічним, політичним і культурним центром, яким стала її столиця - Київ. І цьому, значною мірою, сприяла християнізація Русі, яка привела до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офі­ційно поділив історію східних слов'ян на язичницький і християн­ський періоди. На зміну язичницькому світосприйманню приходить хри­стиянізована картина світу. Християнський світогляд стає панівним, і цим зумовлюється його провідна роль у культурі в цілому і, зокрема, у формуванні філософського мислення.

Існують дві основні протилежні точки зору щодо ролі введення християнства на Русі. Так, перша, офіційна точка зору, згідно з якою прийняття християнства східними слов'янами вважає­ться закономірним явищем, розцінюється як подія величезної ваги. Прихильники другої точки зору вважають, що охрещення Київської Русі Володимиром і прийняття християнства був трагічною, епохальною помилкою, зрадою традиційної предківської віри, капітуляцією перед Візантією, свідченням ідейної поразки. Україна-Русь через прийняття хрис­тиянства засудила себе на духовний застій та безплідність.

Але з введениям християнства поширилася писемність, освіченість, почався розвиток літера­турної мови. Давньоруська культура отримує можливість познайомитись з надбанням філософської думки минулого. Так, київські книжники знали твори Піфагора, Демокріта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Софокла, Есхіла та інших мислителів минулого. Значне місце у формуванні філософських ідей займає Біблія, перек­ладні твори Святого Письма, твори "батьків церкви". Серед представ­ників патристики на Русі авторитетом користувались імена Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста, Афанасія Александрійського та ін. Саме християнська філософія першою збудила інтерес до формування філософської думки на Русі.

Характерні риси філософської культури Київської Русі

1) несприйяття абстрактного, відірваного від життя філософствуван­ня;

2) вироблення своєрідного типу філософствування, що відрізняється не предме­том, а суб'єктом пізнання. Суб’єкт пізнання виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб'єкт, для якого характерною є єдність морального і гносеологічного;

3) етизація філософської думки, тяжіння до проб­лем людини і осмислення історії, гостре, чуттєве сприйняття і переживання усіх процесів навколишнього природного і соціального середовища.

Отже, філософська думка часів Київської Русі була спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Тут мало місце і намагання осмислити при­роду людини, оцінити значення розуму та духовного початку в людині. У філософській думці розкривається світобудова, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію. Філософська культура Русі по­стає як результат попереднього духовного розвитку. На основі сприйняття, творчого осмислення перекладних джерел світової культури на початку XI ст. створювались самобутні, оригінальні твори вітчизня­ної книжності.

Так, на початку ХII ст. з'явилася “Повесть временных лет”, яка постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Філософське звучан­ня мають “Слово про закон и благодать”, “Послание”, “Златоуст” та інші твори. “Слово о полку Игоревом” є не тільки видатною пам'ят­кою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософсь­кої культури. Основою цієї своєрідності є філософське тлумачення єдності, патріотизму і сили духу. Таким чином, аналіз філософської культури Київської Русі свідчить, що в цю епоху україн­ські мислителі засвоювали і творчо переробляли відповідно до русь­кої дійсності досягнення світової філософської думки, розвинули власні філософські ідеї і концепції і, цим самим, закладали основу самобутньої української філософії.

Треба підкреслити, що виникнення філософських ідей в Україні дослідники пов'язують з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Відомо, що кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а силою духу взагалі, і філософського зокрема. Свідченням того, що за давніх часів пращури українського народу були високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури (4000-2000 pp. до н.е.), а знач­но пізніше – геніальна пам'ятка українського народу V-ІХ ст., на­писана у IX і переписана в ХVІ чи в ХVП ст., "Велесова книга". Важливим моментом є те, що представлена у "Велесовой книге" характеристика українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода. Філософський світогляд, поданий у творі, показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і сво­боди.

Таким чином, можна зробити висновок, що світогляд наших предків не був обмеженим. Він охоплював всі сторони життя людини, був практичним, господарським. Деякі елементи "філософського" осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже у народному світогляді східнослов'янських племен задовго до хрещення Русі та появи письменності. На основі першої світоглядної самобутньої системи створювались перші передфілософські твори, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя культура.