Шляхи розвитку людини

Розвиток людини	Суть існування людини
Прогресивний	-оволодіння своєю сутністю; -шлях творчості, - самопожертва; -інтенсивна самосвідомість
Регресивний	-повернення до тваринного життя, предків, природі; -занурення у первісну колективність, відкидання мови, культури, ,права, самосвідомості

Суспільство корінним чином змінює людську поведінку і спрямованість її пізнання. Природа людини розглядається як широке поняття, як унікальна протирічна єдність матеріального і духовного, природного і соціального, де людяність є моральною характеристикою людини. У своєму розвитку людина може йти як шляхом прогресу, так і регресу. Прогресивний шлях – це шлях універсального відношення до дійсності. Шлях регресу повертає людину до тваринного способу життя, нівелюючи в ній все людське, соціальне і духовне, а домінуючим стають лише фізіологічні інстинкти, які уподібнюють людину з тваринним світом.

Розглядаючи духовну сутність людини, філософи бачать в ній прагнення людини до самовдосконалення. Як, зауважив відомий російський філософ В. Соловйов: «Людині хочеться бути краще, ніж вона є в дійсності, тому вона природно тяжіє до ідеалу надлюдини». Людина лише одна здібна критично оцінити свій спосіб існування, як не відповідаючий тому, що повинно бути. В цій ситуації людина або підкоряється «голосу природи» (власним пристрастям і бажанням), або виходить за межі природного і соціального і керується найвищими цінностями істини, добра і краси, тобто людина стає особистістю. Філософ Е. Шпрангер (1882-1963) виділив наступні типи особистості:

Типи особистості

Тип	Якісна характеристика типу
політичний	Намагання досягнути влади, розподілити соціальні ролі
естетичний	Нерольова діяльність, в якій спілкування є засобом самовираження
соціальний	Спілкування є формою самовіддачі, розчинення себе в іншому
економічний	Прагматизм і діяльність для досягнення користі
релігійний	Спілкування з абсолютом
теоретичний	Пристрасть до пізнання, освоєння і пояснення світу

Через виховання суспільство і сім’я формують у індивіда соціально необхідні риси, передають соціальний і духовний досвід, готують нове покоління до продуктивної праці та інших видів діяльності. Таким чином, біосоціальна природа людини ставить її на межу між природним і соціальним. Соціальне життя дає змогу людині розкрити себе духовно, відірватися від тваринного світу і усвідомити себе істотою, яка несе в собі не тільки природну, але й духовну сутність.

Філософ М. Шелер висунув і обґрунтував п’ять «ідеальних типів» самосприйняття людини:

1. «ідея людини» – це ідея релігійної віри, як сутності людини. Історія людської душі розглядається з точки зору її божественного походження, гріхопадіння і майбутнього спасіння. Звідси й відчуття надлому, жах перед усім природним і земним;

2. Ідеальний тип (homo sapiens ) – людина як носій розуму, свідомості, духу, що підносить людину над усім сущим. Людина несе в собі божественний активний початок, якого немає в природі ( Арістотель, Платон, Кант, Гегель та ін.);

3. Тип – людина працююча (homo faber) – розвивається в рамках натуралізму, позитивізму, прагматизму. Вважається, що здібність до мислення не специфічна для людини, між нею і твариною є лише кількісні відмінності. Розум виконує лише технічну, пристосовчу функцію, а істина і неістина, добро чи зло, краса чи спотворення – це тільки ознаки користі або шкоди речі (Демокріт, Епікур, Ф. Бекон, Д.Юм, Л. Фейєрбах Ф. Ніцше, З. Фрейд та ін.);

4. тип людини деградуючої – різке розділення культури, розуму, світу знаків і самого життя, почуттів, потягів. Вважається, що людина деградує від природного життя, якому відповідає символ, традиція, політеїзм, магія до «розумної» організації життя, котрій відповідає позитивна наука, монотеїзм, держава, право. Тобто природнє замінюється на штучне, організм стає бездушним механізмом (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, О. Шпенглер, А. Бергсон та ін.);

5. тип «постулаторний атеїзм серйозності і відповідальності»– це погляд на людину як на свободну, моральну істоту – особистість. Така істота не може виникнути тільки як не запланована раніше, тобто випадкова, без допомоги всемогутньої істоти – Бога. Абсурдність «мовчання» світу є передумовою людської свободи; світ не повинен бути спорідненим людині. Свобода людини не повинна ні на що спиратися - ні на колективну єдність, ні на Бога, ні на прогрес ( Н. Гартман).

Віділяючи п’ять ідеальних типів людини, М. Шелер намагався втілити в них прагнення зловити субстанцію людяності, під якою розуміється або сукупність природних якостей, або розум, або зв’язок з божественною першопричиною.