Види монад

1. нищі монади, які володіють смутним уявленням та пасивною здатністю до сприйняття;

2. монади-душі, які можуть мати відчуття та більш яскраві уявлення;

3. найвищі монади-духи, які мають свідомість, здатність до міркування та рефлексії. Монада-бог створює безкінечну різнобарвність існуючих монад, встановлює ієрархію і зв’язок між ними.

У вченні Г. Лебніца про монади поєднується ідеалізм і метафізика, хоча є певні діалектичні підходи щодо внутрішнього руху матерії і взаємозв’язку усіх форм прояву життя. Разом з тим, філософ розвинув механістичні принципи безперервності розвитку, заперечував стрибки у розвитку, підкоривши закони фізичного руху теології. В теорії пізнання він намагався поєднати раціоналізм з емпіризмом.

5.3. Філософські ідеї доби Просвітництва

У ХVІІІ ст. відбувався прогрес капіталістичного виробництва у Франції, Англії, Голландії, Німеччині, що стимулювало розвиток математики, природничих наук та поширення філософського матеріалізму. У 1789 р. у Франції виник потужний рух, відомий під назвою Просвітництво, який був спрямований на критику феодальної ідеології, релігійних забобон, пропагував віростерпність, свободу наукової і філософської думки.

Філософія французьких просвітників була різнорідна, маючи матеріалістичний, ідеалістичний, атеїстичний та деїстичний характер. Але суттєвим був міцний вплив англійських просвітників стосовно теорій, понять тощо. Одним з перших французьких філософів-просвітників був Шарль Луї де Монтеск'є (1689-1755). Він запропонував розглядати історію як природний, обумовлений законами процес усупереч традиційному, у дусі «божественної обумовленості» тлумачення історії. Закон історії розглядається ним, як «людський розум, що править народами». Але Монтеск'є має намір зв'язувати чинність закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (головним чином географічними) обставинами. Законодавець, на думку філософа, створює закони не довільно, а враховує ті природні умови, в яких історично формується народ: розміри території, її рельєф, побут і звичаї народу тощо. Відношення законів до усіх природних обставин і складає те, що Монтеск'є називає Духом законів. Помірний клімат сприяє формуванню таких рис, як войовничість, хоробрість, волелюбність і т.п. Разом з тим, філософ вважає, що у занадто теплих країнах люди ледачі, покірні, розпущені. У землеробських народів частіше зустрічається монархічна (і навіть деспотична) форма правління. На неродючих землях частіше зустрічається народне, республіканське правління.

Незважаючи на явно механістичну орієнтацію, характерну для того часу, думка Ш.Л. Монтеск'є має натуралістичну направленість. Він намагається знайти раціональні підстави для діяльності по удосконаленню законів. Монтеск'є досить скептично ставився до перспектив революційних перетворень феодальних порядків, які вважав непридатними. Він пропонував шлях поступової реформації суспільства, вважав, що руйнація старого зла шляхом насильства може стати джерелом «нового зла». Незаперечною заслугою Ш. Монтеск'є є детальна розробка локківской ідеї розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Лише за умови такого розподілу, на думку філософа, можливий державний лад, при якому нікого не змушують робити те, що не ставить за обов'язок закон, і не робити того, що закон дозволяє.

Класичним філософом епохи Просвітництва, з ім'ям якого прийнято асоціювати її початок, був Франсуа-Марі Аруе Вольтер. (1694-1778). Його художня, наукова, філософська творчість представляє собою цілісне єдине утворення. Саме у Вольтера на перший план висувається характерна риса – рішучий поворот від декілька абстрактних, загальних проблем буття, реальності як такої, властивій філософії XVII ст., до проблем живої практики людського життя, соціальної проблематики, упорядкування й удосконалення (згідно з вимогами розуму) людського існування у світі.

Ф . Вольтер: «Если бы не было идеи о Боге, ее бы следовало измыслить; но она начертана перед нами во всей природе!»; «Благо общества требует, чтобы человек считал себя свободным… Я начинаю.. более ценить жизненное счастье, чем свободу [Вольтер. Философские сочинения.- М.,1988.- С.112 ]

Філософія Вольтера була антицерковна, однак вона не мала атеїстичної підстави; це була скоріше критика клерикалізму і релігійного фанатизму. Що ж стосується позиції Вольтера в цьому питанні, то він був, як і Руссо, прихильником деїзму (вчення, що визнає існування Бога як безособову першопричину світу, який розвивається потім за своїми власними законами). Він визнає існування бога-творця, «першодвигуна». Рух природи здійснюється за вічними законами. Бог невіддільний від природи, це не особлива субстанція, а скоріше притаманний самій природі принцип дії. Не маючи прямих аргументів на користь існування Бога, Вольтер досить послідовно проводив ідею, виражену у відомій максимі: «Якби Бога не було, то його варто було б вигадати». Вольтерівський захист Бога виходив з його «реформаторських» пристрастей у плані реалізації просвітницької програми «удосконалення» суспільства. Однак, незважаючи на революційні пасажі, що зустрічаються у Вольтера, він в цілому, як і Ш. Монтеск'є, схилявся до реформаційного шляху перетворення феодальних порядків. Саме в цьому плані виявляється необхідною релігія, як фактор стримування, контролю і залякування. Вона допомагає тримати народ у підпорядкуванні. У цілому ж суспільство повинно бути побудоване на принципах раціоналізму, тобто це суспільство, де передбачена єдність «Я» і суспільного інтересу.

Вольтер відкидає уявлення про душу як особливого роду субстанцію. Свідомість він розглядав як властивість матерії, притаманну тільки живим тілам. Цією властивістю матерію наділив бог. Але філософ вимагав досліджувати природу науковим шляхом. Відкинувши вчення Декарта про душу і вроджені ідеї, він вважав джерелом знань спостереження і досвід, пропагував сенсуалізм. Задача науки – вивчати об’єктивну причинність, але є «кінцеві причини», що говорять нам про існування «вищого розуму» та «архітектора» Всесвіту.

У вченні Вольтера велика увага приділяється соціальним проблемам, суть яких зводиться до наступних положень:

1) виступ проти феодалізму і кріпосництва;

2) рівність усіх громадян перед законом;

3) введення пропорційних майну податків;

4) свобода слова;

5) поділ суспільства на багатих і бідних є закономірним;

6) розумний державний устрій – це конституційна монархія на чолі з освіченим монархом (наприкінці життя почав схилятися до республіканського устрою);

7) хід історії пов’язаний зі зміною ідей.

Таким чином, філософія Вольтера є досить суперечливою, в ній поєднуються ідеалістичні погляди, деїзм і пантеїзм, просвітницькі ідеї.

Жан – Жак Руссо (1712-1778), французький філософ, який дотримувався позицій деїзму. Поряд з існуванням бога визнавав безсмертну душу. Він розглядав матерію і дух як два вічно існуючих початка (дуалізм). В теорії пізнання Руссо дотримувався сенсуалізму, хотя і визнавав вродженість моральних ідей. Він бачив недолік сучасного суспільства у нерівності людей.

Він порушує питання про походження цієї нерівності і способи її подолання. Як і всі мислителі Просвітництва, Ж. Руссо бачив джерело всіх змін людського життя в розумі, який в свою чергу сам зазнає на собі вплив життєвих потреб людей.

Ж .Ж. Руссо «Человек рождается свободным, но между тем он везде в кандалах» «Каждый из нас передает в общее достояние и ставит под высшее руководство общей воли свою личность и все свои силы, и в результате для нас всех вместе каждый член превращается в нераздельную часть целого» [РуссоЖ.-Ж.Трактаты.-М.,1969.-С.161]

Ж. Руссо говорить про те, що споконвічно люди жили в «природному» стані, але поступово, внаслідок розвитку розуму вони переходять у «суспільний» стан, для якого характерна приватна власність і соціальна нерівність. Процес соціалізації відбувається поступово, тобто спочатку люди поєднуються в родини, потім у племена, живуть ще вільно і щасливо. Причини нерівності людей він бачив в існуванні приватної власності, але разом з тим відстоював дрібну власність.

Ж. Руссо критикував теорію суспільного договору (Гоббс), говорячи про те, що після такого договору суспільство стає цивільним, а це в свою чергу призводить до втрати волі і ліквідації рівності, тому що з'являється приватна власність. Цьому Руссо намагається дати раціональне пояснення: більш сильні і здорові роблять набагато більше продуктів, чим інші. Зроблені надлишки нагромаджуються, з'являється обмін, торгівля, виникає цивілізація, характерними ознаками якої стає виробництво заліза і знарядь, що значно поліпшує виробництво хліба. Залізо і хліб – от що, на думку Руссо, цивілізувало людей і згубило рід людський.

Але таке суспільство може і повинно бути ліквідовано. Замість нього Руссо запропонував побудувати нове суспільство на принципах нового суспільного договору, відповідно до якого все майно відчужується на користь держави, що у свою чергу забезпечує за кожним зі своїх громадян право користування цим майном, не припускаючи існування ні бідних, ні багатих.

Жульен Офре де Ламетрі (1709-1751) - французький філософ-матеріаліст, дотримувався відверто атеїстичних позицій. Матеріалізм його поглядів виявлявся в ототожненні людини і машини. Люди для нього не більше, ніж тварини чи якась сукупність рушійних сил, які взаємно збуджують одна одну. Душа є лише відчуваючою матеріальною частиною мозку. Її можна вважати головним елементом людини-машини. Розум же людини уявляє собою усього лише конструктивні схеми.

Говорячи сучасною мовою, ми мислимо подібно запрограмованій машині, і, природно, звідси випливає висновок про те, що людина нездатна на творчі дії. Таким чином, пізнавальна діяльність не може просуватися далі того, що виходить за рамки інтелектуальних конструкцій. Раціоналізм Ламетрі носить вузькоспрямований характер, тому що об'єктивна реальність, відповідно до його поглядів, є чітко визначена схема, що представлена й у свідомості суб'єкта, тільки у спрощеному вигляді.

Подібну Ламетрі точку зору поділяв ще один французький філософ-матеріаліст Поль-Анрі Гольбах (1723-1789), який вважав, що специфічність людини усього лише ілюзія. Унікальним створенням природи, на думку Гольбаха, вважає себе тільки сама людина. Це відбувається за тією простою причиною, що природа недостатньо нами вивчена і зрозуміла, а таке поняття як духовність (і тому подібні невизначені слова) вигадано. Насправді ж людина є частиною природи, яка її створює і підкорює. Логічним висновком звідси буде те, що розмови про волю людини не мають абсолютно ніякого сенсу. Не менш фаталістичні міркування Гольбаха про розум, вірніше про мозок: «Мозок можна порівняти з кулею, що, одержавши перший поштовх, який направив її по прямій лінії, повинна змінити свій напрямок, тому що на неї діють інші сили, більші, ніж перша». Як вже говорилося вище, воля, на думку Гольбаха, поняття безглузде. Людина не розуміє справжнього мотиву своїх вчинків, тому вважає, що все відбувається винятково за її бажанням. Всі наші вчинки підкоряються закономірності, фатальності, тому випадок є позбавленим будь-якого змісту. Таким чином, із усього вищесказаного випливає досить оригінальне трактування Гольбахом людської поведінки, яку можна вважати розумною: смиренність зі своїм жеребом, підпорядкування необхідності. Якщо природа зробила існування для декількох невдах, яких вона вибрала собі у жертву, нестерпним, то для них завжди існує смерть як порятунок.

Гельвецій Клод Адріан (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, сенсуаліст, відзначав, що визначальну роль у суспільному розвитку відіграють людська свідомість і пристрасть, що повинні контролюватися й обмежуватися розумом або ж законами держави. Філософ вважав, що об’єктивно існуюча матерія пізнається за допомогою відчуттів та пам’яті. Мислення – це комбінування відчуттів. Він вважав, що вирішальну роль у формуванні людини відіграє середовище. У суспільстві повинні бути в гармонії особисті і суспільні інтереси. Філософ висунув ідею рівних розумових здібностей, що відіграли подальшу роль у підготовці утопічного соціалізму.

Ще одним представником епохи Просвітництва був Дені Дідро (1713-1784) - французький філософ, редактор «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». Погляди Дідро мають дуже багато загального з матеріалістичною й атеїстичною позиціями Ламетрі, Гельвеція і Гольбаха. На його думку, між людиною і природою немає принципової відмінності, і воля не менш механістична ніж розум; воля існує в уявленні людей лише через незнання. Справжній метод філософствування для Дідро полягає в тім, щоб розумом перевіряти розум, розумом і експериментом контролювати почуття, пізнавати почуттями природу, вивчати природу для винаходу різних знарядь, користатися знаряддями для вишукувань і удосконалювання практичних мистецтв, які необхідно поширювати в народі, щоб навчити його поважати філософію. Дідро використовував діалектичні підходи, вважаючи, що існує зв’язок матерії і руху, природніх зв’язків, вічна мінливість природніх форм. Люди, як і тварини, це інструменти, наділені здібністю відчувати і запам’ятовувати. Вони тільки фіксують відомі нам з досвіду явища, між якими існує або необхідний, або умовний зв’язок. Знання, яке вичерпується з досвіду, має на меті не досягнення істини, а досягнення здібності удосконалювати людину. Методами пізнання є експеримент і дослідження, на основі яких мислення отримує якщо не достовірне, то досить ймовірне знання.

Д. Дідро « Каждая власть, которая основана на насилии, насилием и будет скинута» «Чем больше правители имеют власти, тем больше они злоупотребляют нею» «Мы инструменты, одаренные способностьюощущать и памятью, наши чувства – клавиши, по которым ударяет окружающая нас природа» [Кириленко Г.Г. Философия: Справочник студента - М.: Слово,1999.-С.136 ]

Говорячи про французьких просвітників, не можна не помітити, що їхній атеїзм самим безпосереднім чином пов'язаний з матеріалізмом. Характерним для практично усієї французької філософії (крім Вольтера) є повне і беззастережне заперечення Бога, «абсолютизація» сили розуму в процесі пізнання світу.

У цьому позначився вплив Р. Декарта, погляди якого в той час були дуже впливовими і модними. Не на всі питання можна дати розумні відповіді, у щось потрібно просто вірити: у Бога, у Диявола, головне в те, що вселяє в нас надію, а надія – це атрибут віри, а не розуму.

Крім Франції, ідеї Просвітництва отримали широких розмах у Німеччині і представлені ідеями Х. Вольфа, Г. Лессінга, І. Гердер І. Гьоте та ін.

Основні ідеї німецьких просвітників

Х. Вольф	Г. Лессинг	І. Гердер	Й. Гьоте
-всезагальний зв’язок, гармонія буття пояснюється цілями, встановленими богом; --всі істини виводяться з формально-логічного закону протиріччя (раціональна дедукція); -суспільство повинно існувати у формі просвітленного абсолютизму	-заперечення поняття про божество, існуюче поза світом; -бог - це душа світу; -право людей на свободу думки, рівність; - толерантність до віри; -морально-виховна роль мистецтва і театру	-вчення про первинність мови по відношенню до розуму; -єдність матерії і форми пізнання; -своєрідність духовної культури різних народів; -роль виробництва і науки в розвитку суспільства	-ідея єдності теорії і досвіду; -джерело розвитку природи закладений в ній самій; -кожне явище- це взаємодія «+» і «-«(полярність), що породжує нову якість; -рух –основна форма існування матерії, існує вічна життєва сила- ентелехія; -ідея єдності світу