Основні філософсько-релігійні напрямки стародавнього Китаю

1. конфуціанство ( VІ-V ст. до н.е.) – доля людини визначається «небесною волею», тому поділ суспільства на шляхетних і «низьких» не може бути змінений; кожна людина повинна мати своє місце в суспільстві і сумлінно виконувати покладені на неї обов’язки, бути гуманною;

2. моїзм (моїсти) (V- ІV ст. до н.е.) – доля людини залежить від того, як вона здійснює протягом життя принцип «загальної любові»; небесний володар (бог) відповідним чином нагороджує або карає людину;

3. даосизм ( VІ-V ст. до н.е.) – вчення про загальний природний закон світу речей (Дао), від якого залежать всі рухи і зміни в світі; людина не повинна втручатися в природний процесс розвитку речей;

4. натурфілософія (вчення про інь і янь) – символізує взаємодію протилежностей: світла і темряви, дня і ночі, сонця і місяця, неба і землі, тепла і холоду, позитивного і негативного та ін., які є космічними силами руху, першопричинами постійної мінливості в природі;

5. легізм (школа закону фацзя) - вважається, що людське суспільство повинно мати власні закони (фа), які б були критерієм діяльності людей і виміром для визначення добрих або злих намірів людини.

Таким чином, історія розвитку перших філософських думок стародавнього світу доводить наявність своєрідних релігійно-містичних і матеріалістичних ідей, які пізніше отримали розвиток у подальшому розвитку класичної світової філософії.

Питання для самоконтролю

1. Чому філософія виникла пізніше, ніж міфологія і релігія?

2. Що перейняла філософія до себе від міфологічних і релігійних уявлень?

3. Чому філософію називають «праматір’ю всіх наук»?

4. Які сфери пізнання входять в структуру філософських знань?

5. Які особливості має ідеалістичний підхід до освоєння світу?

6. Чому філософія має гуманістичну направленість? Чим це можна довести?

7. Чому філософія не може сприймати знання про світ на віру?

8. Які філософські концепції Індії і Китаю мають поєднання ідеалістичних і матеріалістичних уявлень?

9. Які філософські напрямки Індії називаються ортодоксальними і чому?

10. Які натурфілософські напрямки вироблені народами стародавнього світу?

Тема 2. Філософія античного світу План

2.1. Давньогрецька антична філософія.

2.2. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм. Занепад класичної античної філософії.

Ключові терміни і поняття:

Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм, ідеальне, матеріальне, першооснова світу

2.1. Давньогрецька антична філософія

До античної філософії відносяться філософські вчення, розроблені у Стародавній Греції і Римі з кінця VІІ ст. до н.е. до VІ ст. н.е.

Періоди розвитку античної філософії

• зародження та становлення (VІ ст. н.е.);

• зрілість і розквіт (V -VІ ст. н.е.);

• початок занепаду (епоха елінізму, латинська філософія Риму ІІІ-І ст. до н.е.);

• занепад і загибель в епоху Римської імперії (І-V ст. н.е.)

Особливості античної філософії

1. черпання мудрості і культури Стародавнього Сходу, де проходило становлення людської цивілізації;

2. запозичення від Сходу (Лівія, Вавілон, Єгипет, Персія) писемності, зачатків науки про природу та філософських думок;

3. оригінальність і неповторність філософських ідей та повага до міфологічної історії і релігії;

4. активний пошук і осмислення питання про першооснову світу;

5. нерозривний зв’язок філософії з фізичними, математичними знаннями, логікою.

Класична давньогрецька філософія виробила декілька рівнів, на яких складалися комплексні узагальнені знання:

1. емпіричні розрізнені висловлювання, які легко співставляються з повсякденним досвідом (попередження сонячного затьмарення Фалесом і землетрусу Анаксимандром);

2. спеціальні теоретичні ствердження, які пояснюють деякі явища, але безпосередньо не пов’язані з філософською системою і недоступні емпіричній перевірці (гіпотези про походження граду з замерзлої води, про природу снігу, затьмарень, блискавки, райдуги, про походження людини);

3. безпосереднє введення філософських доведень конкретних явищ, загального у формі часткового (введення «чотирьох стихій» у фізику, теорія «природного місця» елементів як кінцевої причини, доведення геоцентризму Арістотеля, заснування класового поділу суспільства у Платона);

4. застосування конкретних знань, аналогій з повсякденним досвідом у якості доказу філософських положень, часткове у формі загального.

В давньогрецькій філософії виділяються декілька напрямів (шкіл), які висувають концепції першооснови світу, шляхи пізнання природних процесів та самопізнання.

Мілетська школа представлена відомими грецькими філософами Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом, Солоном, Хілоном та ін.

Фалес (біля 625-547 рр. до н.е.) - родоначальник європейської філософії і науки, математик, астроном і політичний діяч. Він вперше висунув ідею субстанції (води) як першооснови всього сущого, відкинувши міфологічні уявлення. Він був впевнений, що вода як природний початок є носієм усіх змін і перетворень; все виникає з води і в неї перетворюється. Земля має форму диска і плаває у нескінченній воді. Землетруси спричиняються коливанням води. На його думку ближче до Землі розташовані зірки, а найбільш віддалено Сонце.

Фалес:	«Какие взносы внесешь родителям, такие взымай с детей»; «Не красуйся наружностью, но будь прекрасен делами»; «Не наживай богатства нечестным путем»; «Находясь у власти, управляй самим собой»; «Где порука, там беда»; «Не множество слов доказывает рассудительность мнения»
Хілон	Ничего слишком; все хорошо в меру»; «Язык твой пусть не обгоняет ума»; «Не желай невозможного»
Солон	«Избегай удовольствия, рождающего страдания»; «Не спеши приобретать друзей, а приобретенных не спеши отвергнуть»; «Научившись подчиняться, научишься управлять» [Фрагменты ранних греческих изречений.-М.,1989.-Ч.1.-С.91-104 ]

Анаксимандр – сучасник Фалеса, який першоосновою світу вважав «айперон»– це невизначений, безмежний початок, в процесі руху і обертання якого виділяються протилежності вологого і сухого, теплого і холодного. Таким чином виникли земля, вода, повітря і вогонь. Життя народжується під впливом небесного вогню, на межі моря і суші, тому перші живі істоти, які жили у воді, поступово перебралися на сушу. Земля за формою подібна зрізу колони і займає середину світу та нерухома; всі тварини і людина утворилися з відкладень висохлого морського дна та змінили свої форми при переході на сушу. Але все уособлене від безмежного з часом повертаються до нього, тому усі світи виникають і зникають.

Анаксимен - у якості першооснови світу прийняв повітря, яке має протилежні процеси розріжування і згущення, внаслідок яких виникають інщі речовини: вода, земля, каміння і вогонь. Повітря –це подих, якій обіймає увесь світ. Земля – площинний диск, який підтримується повітрям як і інші диски світил.

Ефеська школа представлена Гераклітом (біля 530-470 рр. до н.е.), який створив вчення про світ, висунувши ідею про першооснову світу – вогонь. За думкою філософа, світ або природа знаходяться у безперервному процесі змін, і саме вогонь із усіх природних речовин найбільш рухомий і мінливий. Стоячи на матеріалістичних позиціях, він вважав, що космос один і той же для всього сущого, його не створив ані бог, ані людина, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який то розпалюється, то згасає. З вогню виникають не тільки звичайні матеріальні тіла, але й душі. Світом управляє «логос» як закон і необхідність.

Гераклит «Этот космос, один и тот же для всего существующего, не создал никакой бог и никакой человек, но всегда он был, есть и будет вечно живым огнем, мерами загорающимся и мерами потухающим»; «Все течет, все меняется … нельзя дважды войти в одну и ту же воду» [Метериалисты древней Греции.- М.: Госполитиздат,1955.- С.44]

Кожна річ і її властивість змінюється, переходячи у свою протилежність, тобто холодне стає теплим, вологе - сухим і навпаки. Навіть Сонце щомиті поновлюється, тому повернутися у початковий стан неможливо. Завдяки боротьбі протилежностей виявляється їх внутрішня тотожність: «Бессмертные - смертны, смертные - бессмертны; смертью друг друга они живут, жизнью друг друга они умирают» [ Краткий очерк истории философии / М.Т. Иовчук и др. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1960.-С.50]. Таким чином, все загальність змін і перехід кожної властивості в протилежне роблять усі якості речей відносними. Так, наприклад морська вода для риб споживча і рятівна, а для людини неприйнятна і згубна.

Велику увагу Геракліт приділив мисленню людини, завдяки якому людині дано пізнавати саму себе і бути розумною, пояснити кожну річ згідно її природи, прислухатися до природи. Світ сприймається зором і слухом, але потрібно пізнавати світ шляхом дослідження.

Елейська школа представлена грецькими філософами Парменідом, Зеноном та ін. (VІ-V ст. до н.е.). За Парменідом, світ - це речовинна куля, в якому немає порожнечі, а значить і можливості руху, тобто світовий простір заповнений повністю. Всяка думка пов’язана тільки з сущим, тобто мислити неможливо про те, що не існує. Світ єдиний і в ньому немає частин. Усяка множина – це тільки обман почуттів, тобто рух, виникнення і знищення неможливі. В основі світу лежить буття, яке саме по собі заперечує небуття, воно не має ані кінця, ані початку в часу, воно нерухоме і досконале. Мислити можна тільки те, що є, а рух вже припускає виникнення і знищення, небуття. Таким чином, філософ приходить до висновку, що людська думка несумісна з небуттям, а мислення та буття тотожні.

Зенон (480-430 рр. до н.е.), послідовник Парменіда, розвинув логіку як діалектику. Відомий своїми апоріями (з грец. «труднощі»), «Дихотомія», «Ахілл», «Летюча стріла» своєрідність яких в тому, що істинність позицій Парменіда він доводить «від супротивного».