12.1.Основні підходи до розуміння суспільства

При філософському дослідженні суспільства вирішуються загальні для всіх сфер філософського знання проблеми, аналізуються принципи взаємодії людини і світу, особливості його мислення і діяльності. Але, враховуючи це, лід сказати, що суспільство – це специфічний предмет філософського аналізу, який спрямований на:

1. дослідження структури суспільства;

2. осмислення можливостей і меж людської свободи, особливостей пізнання соціальних явищ, специфіки різних форм освоєння світу;

3. вивчення суспільства як визначеної цілісності, як форми сукупної діяльності людей, спрямовані на підтримання івідтворення їхнього життя

Людське суспільство – це вища ступінь розвитку живих систем, яка має головні елементи - це люди, форми їх спільної діяльності, праця і продукти праці, політика і держава, різні форми власності.

Для суспільства характерно

1) воно об’єднує всіх без винятку людей;

2) поняття «суспільство» охоплює всіх хто живе зараз, всі минулі та майбутні покоління, тобто все людство в його історії і перспективі;

3) об’єднання людей в цілісну систему виникає незалежно від волі її членів (наприклад, народження людини);

4) суспільство створює матеріальні і духовні цінності, які не можуть бути створені окремими людьми (техніка, установи, мова, наука, філософія, мистецтво, мораль, право, політика);

5) суспільство –це цілісна система, яка історично виникла і безперервно розвивається та якісно змінюється;

6) кожен елемент суспільної системи розуміється не в своїй одиничності, а в зв’язку з цілим.

Структура суспільства

Виробництво	Духовна сфера
Виробничі, економічні, соціальні, політичні, національні і сімейні відносини	Наука, мистецтво, філософія, мораль, релігія

У дійсний час всі цивілізовані держави намагаються створити особливий тип суспільства – громадянське суспільство, що представляє собою єдність різних осіб, які проживають в системі правової держави за принципом захищеності прав людини.

Характерні риси громадянського суспільства

1) забезпечення життя і добробуту;

2) гідність особи як повноправного громадянина;

3) благо кожної людини і її право переплітається і узгоджується з благом і правом усіх людей;

4) підкорення владі і законам держави.

Проблеми суспільства і людини почали осмислюватися філософами з давніх часів (буддизм, конфуціанство, моїзм, легізм та ін.). Античні філософи трактували необхідність суспільства переважно на космологічних засадах, а середньовічні філософи – на ідеалістичних уявленнях. Так, Демокріт вважав, що суспільство виникає у лоні природи, людина є частиною макрокосмосу (загального, цілого), а соціальні відносини є зв’язком між цілим і частиною. За думкою філософа, держава є формою, в якій розвивається суспільство, спілкуванням заради блага.

Релігія, як панівний тип світогляду, вплинула на появу біблейських трактувань стосовно формування і розвитку суспільства. Так, Августин виділив періоди розвитку суспільства, уподібнюючи їх з періодами людського життя:

1) малечість людства – від Адама і Єви до потопу;

2) дитинство – від потопу до Авраама;

3) отроцтво – від Авраама до Давида;

4) юність – від Давида до Вавілонського полону;

5) зрілість – від вавілонського полону до різдва Ісуса Христа;

6) старість –від пришестя Христа, виникнення християнства до страшного Суду.

У добу Відродження з’являються соціальні утопії Т. Мора, Т. Кампанели, де пропагуються ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги на засадах суспільної власності («Утопія» Т. Мора і «Місто Сонця» Т. Кампанели).

У Новий час італійський філософ Джамбатіста Віко (1668-1744) виділив три етапи, які проходить суспільство у своєму розвитку:

1) божественний (дитинство);

2) героїчний (юнацтво);

3) людський (зрілість).

Наприкінці ХІХ ст. О. Конт, відстоюючи засади позитивізму, називав суспільство функціональною системою, яка в структурі своїй має сім’ю, класи, державу. Внаслідок суспільного поділу праці відбувається внутрішня диференціація суспільства на різноманітні професійні групи та класи і прияє процесу кооперації людей, створює передумови для існування суспільства як організованої системи.