10.3. Методи наукового пізнання

Достовірність знань багато в чому залежить від обраних методів пізнання.

Метод (грец. metodos) – “шлях до чогось”, спосіб соціальної діяльності суб’єкта в будь-якій її формі. Ф. Бекон порівнював метод зі світильником, який осяює мандрівнику дорогу в темряві. Він покладався на те, що неможна розраховувати на успіх, якщо рухаєшся хибним шляхом. Р. Декарт методом назвав точні і прості правила, дотримання яких приводить до прирощення знань, дозволяє відокремити хибне від істиного. Г. Гегель вважав, що метод – це знаряддя, засіб, який стоїть на боці суб’єкта, через який від співвідношення себе з об’єктом пізнання.

Метод – це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії, які орієнтують суб’єкта на рішення конретної задачі, досягнення певного результата в даній сфері діяльності. Усі методи наукового пізнання потрібно розподілити на основні групи: філософські методи і загальнонаукові (емпіричного, теоретичного пізнання, загальнологічні).

Філософські методи

До них відноситься діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика і т.д. Також до філософських відноситься умоглядно-філософський підхід (натурфілософія, філософія історії і таке інше), суть якого – пряме виведення вихідних принципів наукових теорій безпосередньо з філософських принципів, крім аналізу спеціального матеріалу певної науки.

Таким чином, філософія розробляє загальні картини світу, моделі реальності, скрізь призму яких вчений дивиться на предмет вивчення, обирає загальні пізнавальні засоби, категорії, принципи, форми, озброюється знанням загальних закономірностей самого процеса пізнання.

Загальнонаукові методи формулюють відповідні принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософії зі спеціально-науковим знанням і його методами. В структурі загальнонаукових методів і прийомів виділяються 3 рівня:

Методи емпіричного дослідження

- спостереження – ціленаправлене пасивне вивчення предметів за допомогою органів почуттів,

- експеримент – активне і ціленаправлене втручання у протікання вивчаємого процесу, відповідна зміна об’єкта або його відтворення в спеціально створених і контрольованих умовах,

-порівняння – пізнавальна операція, яка виявляє подібність або різність об’єктів,

- опис – пізнавальна операція, яка складається з фіксації результатів досліду,

- вимір – сукупність дій, які виконуються за допомогою засобів вимірювання з метою находження в прийнятих одиницях виміру.

Методи теоретичного пізнання

- формалізація – відображення змістового значення у знаково-символічному виді;

- аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, при якому в її основу покладаються вихідні дані – аксіоми, з яких всі останні ствердження виводяться логічним шляхом доказів;

- гіпотетико-дедуктивний метод – метод наукового пізнання, сутність якого заключається у створенні системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез.

Загальнологічні методи

- аналіз – реальний або розумовий розподіл об’єкта на складові частини;

- синтез –об’єднання складових частин об’єкта в єдине органічне ціле;

- абстрагування – процес розумового відволікання від якостей і відношень вивчаємого явища і одночасне виділення властивостей, які зацікавили дослідника;

- узагальнення – процес встановлення загальних властивостей і ознак предмета;

- ідеалізація – розумова процедура, яка пов’язана зі створенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, принципово не здійснених в реальності;

- індукція – рух думки від одиничного до загального;

- дедукція – процес пізнання від загального до одиничного;

- аналогія – встановлення подібностей в деяких властивостях і відношеннях між неототожненими об’єктами.

Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів, які завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов.