Особливість і значення релігії

1) основу релігійного світогляду складає віра в існування надприродних сил, які відіграють головну роль в світі і житті людей. Віра – засіб існування релігійної свідомості, особливий настрій, переживання, що характеризують внутрішній стан;

2) зовнішньою формою проявлення віри є культ - система затверджених ритуалів, догматів, обов’язкових для дотримання людиною протягом її життя;

3) релігійні уявлення неможливо вивести з почуттів, переживання окремої людини, вони є продуктом історичного розвитку суспільства;

4) релігія розвивалася на основі усвідомлення залежності людей від непідконтрольних сил. Звідси почуття страху і поваги віруючих до вищих сил. Прихилення вищим силам поступово призводить до поняття (образу) бога як вищої істоти, достойної поклоніння. За аналогією з відносинами “батько – син” Бог розуміється як володар і, одночасно, як заступник, спаситель людини. Бог мислиться і як охоронець традицій, культурних цінностей.

Таким чином, релігія – це складне духовне явище. Вона може відбивати й такі настрої людей, як фанатизм, ворожнечу до людей іншої віри. В цілому в історичному розвитку суспільства релігія виступала як засіб упорядкованих регламентацій і збереження нравів, традицій, що надало їй важливу культурно-історичну місію.

Філософія (від грецьк. phileo – любов і sofia – мудрість) являє собою принципово інший тип світорозуміння, в основі якого лежить розум, інтелект людини.

Особливість і значення філософії

1) для філософського мислення характерні реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, висновки;

2) докази почали відтісняти фантастичні сюжети, образи і міфологічне мислення, які поступово перейшли до сфери художньої творчості;

3) деякі міфи (наприклад, давньогрецькі) переглядалися з позицій розуму і їм надавалося нове смислове і раціональне тлумачення;

4) саме поняття мудрості несло у собі підвищений, небуденний смисл: мудрість протиставлялась більш повсякденному розумінню і розсудливості, як прагнення до особливого інтелектуального розуміння світу, який базується на безкорисному служінні істині.

Таким чином, розвиток філософської думки означав не тільки прогресивне відділення від міфології, але й розрив вузьких рамок буденної свідомості, яка мала певне визначення і обмеження. Народження філософії було однією з складових частин великого культурного перевороту в Давній Греції VIII – Vст. до н. е., в контексті якого виникла наука (перш за все грецька математика VI – ІV ст. до н. е.). Слово “філософія” було синонімом теоретичної думки, що народжувалась. Філософське мислення втілювало в собі інтелектуальне прагнення не просто накопичити масу відомостей, але й зрозуміти світ як цілісний і єдиний у своїй основі.

Окрім пізнання світу, “любов до мудрості” передбачала також роздуми про природу людини, її долю, мету життя. Цінність мудрості бачилася і в тому, що вона дозволяла приймати рішення, вказувала вірний шлях, слугувала керівником людської поведінки і способу життя. Мудрість була призвана врівноважити складні взаємовідносини людини зі світом, привести до поєднання знання і дії. Важливість цього життєво-практичного аспекту мудрості глибоко розуміли кращі філософські системи й більш пізнього часу.

Протягом розвитку філософії сформувалися певні форми філософського мислення, у яких трактувалося розуміння людиною світу, природних процесів, сприйняття світу і відношення до нього. Поступово філософія підготувала науковий підхід до пізнання світу.

Наука – сфера винахідної діяльності, направлена на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення, яка включає до себе всі умови і моменти цього виробництва: вчених, їх здібності, знання, кваліфікацію і досвід, розподіл і кооперування наукової праці; наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання; методи науково-винахідної роботи, понятійний і категоріальний апарат, систему наукової інформації.