7.3. Позитивізм і неопозитивізм

Позитивізм – філософський напрямок, який виник у ХІХ ст. , який за основу обрав єдине джерело істинного, дійсного знання – це конкретні (емпіричні) науки. Засновники - французькі філософи К. Сен-Сімон і О. Конт. Позитивісти відкидали пізнавальну цінність філософських досліджень, абстракцію як засіб отримання знань. Позитивізм намагався довести, що усі проблеми, поняття і положення попередньої філософії ( про буття, сутності, причини та ін.), які мають велику міру абстрактності, не можуть бути вирішені і перевірені за допомогою досвіду, а значить, вони хибні і позбавлені смислу. Намагання створити нову «позитивну» філософію за зразком емпіричних наук, перетворило позитивне знання у різновид суб’єктивного ідеалізму.

С ен-Симон К.А. «Какое прекрасное занятие – труд на благо человечества! Какая величественная цель!. Разве человек имеет лучшее средство приблизиться к Божеству!. И в этом направлении он в себе самом находит наилучшее вознаграждение за перенесенные труды» [Сен-Симон К.А. Избранные сочинения.-М.,1948.-Т.1.-с.108]

Роль науки зводиться до опису, а не поясненню фактів, які розуміються як певні стани свідомості. Пізнання, за думкою позитивістів, не йде далі чуттєвого сприйняття, а постановка питання про існування об’єктивного, незалежного від сприйняття зовнішнього світу є ненауковою, «метафізичною». Велике поширення позитивізм набув у буржуазній соціології ХІХ-ХХ ст.

Неопозитивізм – представники англійський філософ, австрійський філософ Б. Рассел, Л. Вітгенштейн ті ін.

Сутність концепції неопозитивізму

1. все наше знання про світ дають тільки конкретні емпіричні науки;

2. філософія не може сказати нічого нового і створити картину світу;

3. задача філософії – логічний аналіз і пояснення тих положень науки, у яких виявляється наше знання про світ;

4. філософія складається з логічного аналізу мови, уточнює правила з’єднання слів у реченні, аналізує логічні правила виведення одних речень з інших, тобто потрібно виключити з філософії усі суто філософські проблеми;

5. наукове знання складається на основ трьох видів речень:

   • речення про емпіричні факти;

   • речення, які мають логічне виведення з цих висловлювань і побудовані за логічними правилами;

   • речення логіки і математики.

Таким чином, фактична істина складається у відповідності з висловленням факту (Наприклад, речення: «На вулиці йде дощ», щоб переконатися істина це чи ні, треба виглянути у вікно) Таким чином, логіка була об’явлена сутністю філософії, а логіко-синтаксичний аналіз мови – основна філософська проблема.

7.4. Пошук нового осмислення буття: феноменологія, прагматизм, неотомізм, персоналізм, фрейдизм і неофрейдизм

Протягом другої половини ХІХ – ХХ ст. в сучасній філософії розвинулися напрямки: неофрейдизм, прагматизм, персоналізм, неотомізм, які мали антропологічний характер, а в центрі філософських проблем була людина.

Напрямки сучасної світової філософії

Прагматизм ( 70-ті рр. ХІХ ст.- Ч. Пірс, У. Джемс, Д. Д’юї -США)

Основні ідеї

- філософія повинна займатися вирішенням «людських проблем», а саме цілями і засобами їх досягнення;

- до наукових теорій, соціальних ідей, моральних принципів необхідно підходити з точки зору їхньої користі для досягнення цілей (що корисне – те й істинне);

- пізнавальна діяльність людини - це біологічна функція, яка виробляє звички реагувати на умови;

- зміст наших ідей і понять вичерпується лише практичними наслідками, які ми очікуємо;

- мислення - це досягнення суб’єктивного психологічного задоволення

Неотомізм ( 70-ті рр. ХІХ ст.- Ж. Мартен, Е. Жільсон, Г. Манзер (Франція) та ін.)

Основні ідеї

- в основі лежить католицька філософія, яка оновила вчення Ф. Аквінського;- боротьба проти марксизму (діалектичного і історичного матеріалізму);

- виступ проти ірраціоналізму і суб’єктивізму;

- існування світу не залежить від людини;

- необхідність створити філософію, яка надасть цілісну картину дійсності;

- віра і знання доповнюють один одного, як два даних богом джерела істини;

- віра повинна бути розумною і спиратися на логічне обґрунтування, але вона потрібна там, де немає знання;

- визнання існування бога – це не віра, а знання;

- бог не тільки створив світ, але й постійно присутній в ньому;

- пояснити рух, виходячи з нього самого неможливо, для цього необхідно ввести поняття двигуна (бога);

- форми – це ідеї бога, тіло людини підкоряється природі, а душа - безсмертна і створена богом

Персоналізм (к.ХІХ- поч. ХХ ст. - Б. Боун, М. Калкінс, та ін. (США)

У. Джемс «Истиной прагматизм признает то,- и это единственный его критерий истины – что лучше всего «работает» на нас, ведет нас, что лучше всего подходит к каждой части жизни и соединимо со всей совокупностью нашего опыта, причем ничего не должно быть упущено. Если религиозные идеи выполняют эти условия, в частности, окажется, что понятие о Боге удовлетворяет им, то на каком основании прагматизм будет отрицать бытие Божие…» [Джемс У. Прагматизм.-Спб.,1910.-С.55]

Основні ідеї

- визнання особистості первісною реальністю і вищою духовною субстанцією;

- особистість - духовний першоелемент буття;

- природа - сукупність духів-особистостей, а верховною особистістю є бог;

- головною задачею є не перетворення світу, а перетворення особистості, її духовне удосконалення;

- рухомою силою усіх явищ природи є духовний початок, тому розвиток цих явищ проходить згідно закладених в них цілей, а не на основі причинної обумовленності.

Феноменологія виникла на початку ХХ ст., засновник Е. Гуссерль (1859-1938 рр.), його концепція ґрунтується на трьох основних ідеях:

1. філософія не має ніякого відношення ані до оточуючого нас світу, ані до наук, які вивчають навколишній світ;

2. предмет філософії – це дослідження виключно тих явищ (феноменів) свідомості, які розглядаються як єдина і безпосередня данність;

3. феномени розуміються не як психологічні явища, а як абсолютні сутності, які мають загальне значення, незалежне від індивідуальної свідомості. Сутності феноменів пізнаються не діяльністю розсудку, а безпосередньо переживаються і споглядаються в інтуїції.

Э . Гуссерль «Самое важное в теоретической установке философского человека – это подлинная универсальность критической позиции, решимость не принимать без вопросов ни одного готового мнения, ни одной традиции, чтобы одновременно вопрошать всю традиционно заданную вселенную» [Гуссерль Э. Философия как строгая наука.-Новочеркасск,1994.-С.116]

Е. Гуссерль, обґрунтовуючи позиції ідеалізму, стверджував, що описувати явища свідомості треба з позиції їхньої незалежності, явища не існують самостійно, а тільки нам «здаються». За думкою філософа, положення філософії повинні бути абсолютною істино, як закони логіки і математики. Зміст і смисл істинного судження не залежать від того, що про них говорять і міркують. «Что истинно - пише Гуссерль,- истинно «само по себе», истина тождественно едина, независимо от того, воспринимают ее в своих суджениях люди или ангелы, или боги» («Логические исследования» - М., 1909 р.). Сутності уявляють собою результат процесу абстрагування. Щоб пізнати сутності, людина повинна відгорнутися від зовнішнього світу, забути все, що знає про ного, і зосередити свою увагу на власній свідомості (психічні феномени). Між феноменами, вважає Гуссерль, немає жодної причинної залежності і зв’язку.

Феноменологія розробила феноменологічний метод, який підлягає певним вимогам:

1. «феноменологічна редукція», тобто утримання від будь-яких суджень, які відносяться до об’єктивної реальності і виходять за межі «чистого» суб’єктивного досвіду;

2. «транцедентальна редукція», тобто розгляд самого суб’єкта пізнання не як реальної, емпіричної, соціальної, і психофізіологічної істоти, а як чистої, транцедентальної свідомості;

Ідеї феноменології стали філософським підґрунтям екзистенціоналізму.

Ф рейдизм і неофрейдизм - теорія і метод психоаналізу, засновник невропатолог і психіатр З. Фрейд, який дослідив причини патологічних процесів у психіці.