Питання для самоконтролю

1. Які суспільно-економічні і культурні зміни привели до появи гуманістичного світогляду?

2. Чому теоцентризм замінили антропоцентричні філософські концепції?

3. Чим пантеїзм відрізняється від теологізму?

4. Чи можна стверджувати, що в добу Відродження гуманісти відмовилися від віри в Бога?

5. Які теорії про розвиток суспільства виникли в добу Реформації?

6. Які принципи Відродження вплинули на виникнення релігійних єресей?

7. Чи погоджуєтесь ви з концепцією Т. Мора, що ліквідація приватної власності позбавить суспільство нерівності і несправедливості?

8. Чому геліоцентрична теорія про світостворення поступово уточнювалася?

Тема 5. Філософія Нового часу та доби Просвітництва План

5.1.Філософське обґрунтування нової картини світу (Ф. Бекона і Р. Декарт)

5.2.Нове бачення світу та його пізнання (Б.Спіноза, Т. Гоббс, Г. Лейбніц, Д. Локк)

5.3. Філософські ідеї доби Просвітництва

Ключові терміни і поняття:

Індукція, емпіризм, матерія, форма, рух, експеримент, дуалізм, субстанція, монади, дедукція, модус, сенсуалізм, перцепція, деїзм

5.1.Філософське обґрунтування нової картини світу (ф. Бекон і р. Декарт)

У ХVІІ-ХVІІІ ст. Західна Європа вступає у добу Нового Часу, що відбивається й на розвитку філософії. В цей період в суспільстві спостерігається розкладання феодалізму, відбувається прогресивний розвиток економіки, політики, науки і культури. Бурхливий розвиток експериментально-математичного природознавства, механіки знайшли відбиток і у філософських концепціях.

Першим відомим дослідником природи в Новому часі вважається Френсіс Бекон (1561-1626). Основна наукова праця - "Новий Органон". Ф. Бекон добре розумів практичну значимість наукового знання. Ціль його вчення - допомогти людині оволодіти силами природи на основі їх пізнання. Інструментом пізнання повинен бути правильний метод - індукція (шлях вивчення явищ, в ході якого рух думки йде від окремих фактів до загальних положень). Але щоб не припустити помилок в пізнанні, треба, за думкою Ф.Бекона, відділити науку від релігійної догматики та схоластики: "Істини віри - одне (ми віримо, не потребуючи доказів), істини науки - інше (вони базуються на доказах, без яких просто не мають сенсу)". Філософ пропонував поєднати теорію та емпіризм (практику збирання фактів через чуттєвий досвід), тобто не займатися лише одним видом діяльності, рухатися дослідницьким шляхом, спираючись на факти та експеримент.

Філософ розрізнює два види досвіду:

- «плодоносні», ціль яких зводиться до принесення безпосередньої користі людині;

- «світлоносні», які надають людині пізнання законів і властивостей речей. Існують й інші причини, які ведуть до помилок у пізнанні. Це, на думку Бекона, звичка поклоніння ідолам. Їх чотири види:

1. Ідоли роду - це омани, які притаманні всьому людству взагалі;

2. Ідоли печери - це забобони, омани окремої людини; обмеженість горизонту мислення;

3. Ідоли ринку - це омани, пов’язані з людським спілкуванням, неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації;

4. Ідоли театру - це сліпа віра в авторитети, у хибні вчення. Цей вид, по Бекону, найгірший з усіх, бо він блокує в людині ініціативність, змушує вірити в химери, освячені традиціями.

Ф. Бекон –англійський філософ, син заможного сановника, один час був державним канцлером Англії «Знание- это сила»; «Целью нашего общества есть позниние причин и скрытых сил всех вещей и расширение власти человека над природою, до тех пор, пока все не станет для него возможным» [Бэкон Ф. Соч.: В 2 т.-М.,1978.-Т.2.-С.409 ; пер. укр. ] «Речь идет не только о созерцательном благе, но и поистине о достоянии и счастье человеческом и о всяком могуществе в практике. Ибо человек, слуга и истолкователь природы, столько совершает и понимает, сколько охватил в порядке природы делом и размышлением; и свыше этого не знает и не может. Никакие силы не могут разорвать или раздробить цепь причин; и природа побеждается только подчинением ей» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.109]

Більшість відкриттів, на думку Ф. Бекона, робилися людьми спонтанно, а не методично. Цих відкриттів було б набагато більше, якщо б дослідники були озброєні правильним методом – шляхом, засобом дослідження (знаряддя, що удосконалюють здібність нашого сприйняття і знаряддя, які удосконалюють саму людську думку).

Розглядаючи історію науки, Ф. Бекон виділяє два шляхи (методи) дослідження:

Догматичний (шлях мурахи)	Емпіричний (шлях бджоли)
-дослідження загальних абстрактних положень; -виведення з абстрактних положень часткових випадків	-масксимальне, хаотичне накопичення фактів; -переробка матеріалів, які отриму-ються через досвід

У зв’язку з цим філософ пропонує:

- розширити науку не за рахунок пассивного споглядання, а за рахунок експерименту, тобто активного, цілеспрямованого випробування природи;

- вважати головною умовою прогрессу знання, що є удосконаленням здібності до умовиводу, важливою формою якого є правильна індукція;

- брати за основу матеріалістичне розуміння матерії, її руху, форми

Матерія	Форма	Рух
має безкінечну множинність чуттєво- сприймаємих якостей	матеріальна сутність властивості данного предмету; рід руху матеріальних часток, з яких склада-ється тіло	властива і природжена властивість і спрямованість матерії

Таким чином, розвиток науки і техніки Ф. Бекон вважав основою прогресивного розвитку суспільства. Він є творцем утопії під назвою "Нова Атлантида", в якій розповідається про жителів одного з невідомих островів Тихого океану, характерною рисою яких був високий рівень освіти. Вони вірили в можливості науки та техніки. Історична заслуга Ф.Бекона в тому, що він, перебуваючи біля витоків філософії Нового часу, вірив, що за допомогою науки людина підкорить своїм цілям матеріальний світ.

Щ е одним із представників філософії Нового часу був француз Рене Декарт (1596-1650), філософія якого має дуалістичний характер.

Дуалізм - це позиція, коли в спробі зрозуміти та пояснити світ виходять не з одного матеріального або ідеального початку, а визнають їх рівноправними і абсолютно незалежними один від одного).

Він намагався розробити універсальний дедуктивний метод для усіх наук, виходячи з теорії раціоналізму.

Йому належить вчення про дві незалежні одна від одної субстанції:

1) протяжна (тіло)	2) мисляча (душа)
Причиною єднання цих субстанції є безкінечна субстанція - Бог

За думкою Р. Декарта, Бог створив світ і своєю дією зберігає в матерії ту кількість руху і спокою, які заклав в неї при створенні. Механістичний підхід до пояснення людського буття спростежується й в ототожненні людини з механізмом. Так, він вважав, що людина – це реальний зв’язок бездушного тілесного механізму з розумною душею, яка має волю і мислення.

Головний принцип філософії Декарта: все треба піддати сумніву, довести його до крайніх меж – тільки тоді виявиться щось безсумнівне. Це й буде основою, на якій можливо побудувати нову філософію. Основні праці «Роздуми про метод» та «Початки філософії» починаються як раз зі скепсису стосовно даних, які ми отримуємо за допомогою органів чуття. Можливо все, що відчувається, це лише галюцинація, припускає Р. Декарт. Але протяжність, величину, кількість не так легко піддати сумніву. Тому арифметика і геометрія більш достовірні, але і в їх відношенні є неясність. “Я мислю, отже я існую” (COGITO ERGO SUM) – ось положення, яке можна прийняти за вихідний принцип філософії Декарта. Він доводить, що світ пізнаваний, а головна задача філософії – постійний пошук істини. Звідси і термін – раціоналізм (від лат. ratio – розум). Але виникає питання: звідки беруться самі перші поняття, без яких абстрактне мислення неможливе? Декарт припускає, що в свідомості кожної людини вже є визначене число так званих “вроджених ідей”. Це елементарні поняття математики і геометрії. Їх розвиток, ускладнення і є мислення. За Декартом, емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер, бо за допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, тому треба покладатись тільки на розум, інтелект. А свідоме пізнання потребує виправданого методу. Цей метод – дедукція (виведення часткових ідей із загальних).

Р. Декарт «Я мыслю, следовательно, я существую»; Д.Юм «Наша мысль ограничена очень тесными пределами и вся творческая сила разума сводится лишь к способностям соединять, перемещать, увеличивать или уменьшать матеріал, который дается нам чувствами и опытом» [Юм Д. сочинения:В 2 т.-М.,1932.-Т2.-С.21] «Все наши суждения относительно причин и действий основываются исключительно на привычке и вера есть актом скорее чувствующей, нежели мыслящей нашей природы» [Юм Д. Трактат о человеческой природе // Сочинения.-М.,1965.-Т.1-С.293 .]

Філософом розроблено вчення про метод (1637 р. праця «Розсуди про метод»), яке він систематизував у чотирьох правилах:

1) можна приймати за істинне те, що ясніше і зрозуміліше людському розуму і не викликає жодних сумнівів;

2) необхідно поділити проблему, яка досліджується, на множину часток і ретельно їх проаналізувати;

3) вести дослідження від простого до складного, від відомого до невідомого;

4) постійно складати детальні переліки і обзори вивчених явищ, щоб не було можливості щось упустити в логічних ланцюгах дослідження.

Таким чином, вчення Р. Декарта грунтувалося на раціоналізмі і дедукції, було новаторським у розвитку математики, фізики, фізіології та філософії.