Значення античної філософії

1) вчення стародавніх греків і римлян представляли найвищу ступінь розвитку філософської думки рабовласницького суспільства;

2) антична філософія висунула перед собою найважливіші питання, рішення котрих стало завданням для подальшого розвитку світової філософської думки;

3) формуються різні напрямки розвитку філософської думки, серед них найголовнішими є ідеалізм і матеріалізм;

4) виникли різноманітні теорії про першооснову світу та розвиток Всесвіту;

5) вироблені філософські категорії, які лягли в основу філософських знань;

6) філософія почала відокремлюватися від релігійного світогляду і набувати науковості.

Питання для самоконтролю

1. Чому саме в античну добу відбулося становлення філософії?

2. Які концепції щодо першооснови світу висунули античні філософи?

3. Чим ідеалістичні погляди на процес світостворення відрізняється від матеріалістичних?

4. Чому Сократа називають ідеалістом?

5. Назвіть філософські вчення, які звертали увагу на людину і її буття?

6. Які натурфілософські концепції розвинулися в античну добу?

7. В чому виявляється особливість космологічних уявлень греків і римлян?

8. Чим античні матеріалістичні уявлення відрізняються від сучасного матеріалізму?

Тема 3. Філософія середньовічного суспільства План

3.1.Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії.

3.2.Схоластика і екзистенціально-містична лінія середньовічної філософії. Реалізм і номіналізм.

Ключові терміни і поняття:

Апологетика, патристика, схоластика, реалізм, номіналізм, теоцентризм, універсалії, одиничне, загальне, томізм

3.1. Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії

Падіння Римської імперії супроводжувалося в Західній Європі зниженням рівня освіченості як в Римі, так і в її колишніх провінціях - Італії, Іспанії, Франції, Німеччині і Англії. Поступово християнство стало панівною релігією, яка відбилася й на розвитку філософії. Вороже відношення «батьків церкви» до матеріалізму привели до того, що допускалися і поширювалися лише ідеалістичні уявлення античної доби, тобто філософія стала «прислужницею богослов’я». Теологічні концепції розвивалися в межах апологетики, патристики і схоластики.

Апологетика – сфера теології, яка захищала і виправдовувала віровчення за допомогою доведень, звернень до розуму. Доведення містили питання про буття бога та безсмертя душі і лягли в основу вчення про ознаки божественного одкровення (в т. ч. про дива та пророцтва). Апологети здійснювали аналіз заперечень, спрямованих проти релігії та її окремих догматів, з теологічних позицій тлумачили іновірні сповідання.

Патристика – християнське богослов’я ІІ-VІІІ ст., яке відстоювало догмати християнської релігії всупереч язичництву. Патристи стверджували несумісність релігійної віри з античною філософією. Представниками були Тертуліан (близько 150-222 рр.), Клемент Олександрійський (близько 150-215 рр.), Ориген (185-254 рр.), Августин (354-430 рр.).

Найбільший вплив на розвиток філософії раннього середньовіччя справив Августин.

Сутність світоглядної концепції Августина

1. бог вміщує у собі вічні і незмінні ідеї, які обумовлюють існуючий в світі порядок;

2. Бог створив світ з нічого за своєю доброю волею, а не за необхідністю;

3. світ неоднорідний, він уявляє собою безперервну сходинку істот, які прямують до творця світу;

4. людина - це малий світ (мікрокосм), який єднає в собі природу матеріального тіла ( рослини і тварини) і розумну душу та свободу волі;

5. душа нематеріальна, безсмертна і вільна в своїх рішеннях;

6. людина діє вільно, але все що вона робить, робить через неї бог; вона обрана богом для блаженства в майбутньому житті.

Августин: « Что же такое время? Пока никто меня о том не спрашивает, я понимаю, нисколько не затрудняясь; как скоро хочу дать ответ об этом, я становлюсь совершенно в тупик» («Исповедь».14.17) «В самой вечности не различаю никаких промежутков времени, так как промежутки времени состоят из прошедших и будущих изменений предметов. Между тем в вечном нет ни преходящего, ни будущего, ибо что проходит, то уже перестает существовать, а что будет, то еще не начало быть» («Об истинной религии») [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.82,83] Тертуліан: «Природа - наставница, душа – ученица. Все, чему научила первая и научилась вторая,- сообщено Богом, а он- Руководитель самой наствницы» [Тертуллиан К.С. Избранные произведения.-М.,1994.- С.109 ]