15. Виробнича функція

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для вир-ва матеріальних і духовних благ.

До складу факторів вир-ва відносить: працю. капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.

Співвідношення між будь-яким набором факторів вир-ва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів вир-ва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Q = f (L, K),

де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f (L, K, C, …, Xn),

Де C – витрати матеріалів; Xn – витрати інших факторів

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

16. Суспільне виробництво

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Основні риси виробництва:

- завжди є суспільним виробництвом;

- має безперерв­ний характер розвитку, постійно повто­рюється, тобто відтворюється;

- у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

- є важливою складовою час­тиною тієї чи іншої соціаль­но-економічної с-ми.

Найважливішими елементами процесу вир-ва є праця, предмети праці, засоби праці.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Оскільки результатом процесу суспільного вир-ва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне вир-во.

Матеріальне вир-во – це сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги.

Нематеріальне вир-во – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематер. послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість грунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.

17. Ефективність суспільного виробництва.

Сучасна економічна теорія оцінює результати функціонування економіки двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані, проте не тотожні.

Економічне зростання — це розвиток національної ек-ки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ННІІ), національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

Ефективність - не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об’єктивний процес функціонування економіки, що набув рис ек-ного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу ек-ного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.

Розрізняю економічну та соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це досягнення вир-вом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів вир-ва соц-ним потребам с-ва, інтересам окремої людини.

Рівень інтенсивності суспільного виробництва визначається за допомогою с-ми показників.

У найзагальнішій формі економічна ефективність с-ного виробництва визначається як за формулою:

Ефективність вир-ва = Результати (сукупний продукт)/ Витрати виробництва

Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо застосовується с-ма таких показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріало­вддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність.