16. Розкрийте суть індивідуальної роботи з дітьми, які мають порушення мовленнєвого розвитку.
17. Назвіть причини виникнення дизартрії. Клініко-фізіологічні аспекти дизартрії.
Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Причини дизартрії
Причиною дизартрії є органічне ураження центральної нервової системи в результаті впливу негативних факторів на мозок дитини. Під час внутрішньоутробного розвитку: • гострі та хронічні інфекції • інтоксикації • токсикози • резус-конфлікти • гіпоксії (кисневе голодування) Під час пологів: • асфіксія • пологові травми • крововиливи при стрімких або затяжних пологах У ранньому віці дитини: • інфекційні хвороби нервової системи (менінгіти, менінгоенцефаліти)
Дизартрія може спостерігатися як у важкій, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу і є його компонентом. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну логопедичну і лікарську допомогу в спеціальних установах: дитячих садках і школах для дітей з важкими порушеннями мови і для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.
18. Охарактеризуйте таблицю класифікації голосних звуків за м.Савченко.
Звукова система укр.. мови нараховує 38 звуків: 6 гол. і 32 приголос. Поділ звуків на гол. і пригол. – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.
Голосні – це звуки людської мови, основу яких становить голос. У творенні голосних першочергову роль відіграють рухомі органи: язик, губи, нижня щелепа. Найактивнішим органом є язик, який рухається у горизонтальному і вертикальному напрямках і змінює форму і розмір резонатора. Місце артикуляції голосних визначається рухами язика у горизонтальному напрямі.
Голосні звуки класифікують:
За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]) і заднього ряду ([а], [о], [у]).
Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки – низького [а], середнього [е], [о], високосереднього [и], і високого [і], [у] ступенів підняття. Під час творення звуків високого та високо-середнього ступеня підняття залишається дуже вузький прохід для повітря, тому їх ще називають вузькими.
За участю губ голосні поділяються на не огублені або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані. Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і].
19. Розкрийте особливості прояву стертих форм дизартрії. Діти з стертими формами дизартрії не виділяються різко серед своїх однолітків, навіть не завжди відразу звертають на себе увагу. Однак у них є деякі особливості. Так, ці діти нечітко говорять і погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, морква, тверде яблуко, так як їм важко жувати. Трохи пожувавши, дитина може тримати їжу за щокою, поки дорослі не зроблять йому зауваження. Часто батьки йдуть малому на поступки - дають м'яку їжу, лише б поїв. Тим самим вони, не бажаючи того, сприяють затримці у дитини розвитку рухів апарату артикуляції. Необхідно поступово, потроху привчати дитини добре пережовувати і тверду їжу.
Важче у таких дітей виховуються культурно-гігієнічні навички, що вимагають точних рухів різних груп м'язів. Дитина не може самостійно полоскати рот, так як у нього слабко розвинені м'язи щік, мови. Він або відразу ковтає воду, або виливає її назад. Таку дитину треба вчити надувати щоки і утримувати повітря, а потім перекачувати його з однієї щоки в іншу, втягувати щоки при відкритому роті і зімкнутих губах. Тільки після цих вправ можна привчати дитини полоскати рот водою.
Діти з дизартрія не люблять і не хочуть застібати самі гудзики, шнурувати черевики, засучівать рукава. Одними наказами тут нічого не вдієш. Слід поступово розвивати дрібну моторику рук, використовуючи спеціальні вправи. Можна навчати дитину застібати гудзики (спочатку великі, потім дрібні) на одязі ляльки або на знятому плаття, пальто. При цьому дорослий не тільки показує руху, але й допомагає їх проводити руками самої дитини. Після подібної тренування діти зможуть вже застібати гудзики на одязі, одягненою на себе. Для тренування вміння шнурувати взуття використовуються різної форми фігури (квадрат, коло та ін), вирізані з щільного картону. По краях фігури на відстані 1 см один від одного робляться дірочки. Дитина повинна послідовно просмикнути в усі дірочки через край довгий шнурок з металевим кінцем, як би обметивая краю. Щоб у дитини не слабшав інтерес до вправ, можна наклеїти в середині фігури якусь картинку і сказати, що, правильно просунувши кольоровий шнурок, малюк зробить таким чином іграшку і зможе подарувати її кому захоче. Потім йому пропонують шнурувати черевики, спочатку зняті з ніг, потім безпосередньо у себе на ногах.
20. Охарактеризуйте будову периферичного апарату мовлення (дихальний , голосовий, артикуляційний апарати). Мовний апарат людини складається з центрального й периферійного відділів. Центральний відділ розміщується у головному мозку і складається з коркових центрів, підкоркових шляхів та ядер черепно-мозкових нервів. В акті мовлення беруть участь різні аналізатори, але вирішальне значення відіграють мовнослуховий (центр Верніке) і мовноруховий (центр Брока) (див.малюнок 1). Мовні зони кори взаємодіють між собою і зв'язані з діяльністю всієї нервової системи. Нервові імпульси мовнорухового аналізатора по провідних шляхах, черепно-мозкових нервах надходять до периферичних органів мовлення. Ці імпульси регулюють тонус м'язів, викликають їх скорочення, а також голос та характерний для звуків мови шум. Завдяки цьому створюється можливість для вимовлення складів, слів. Шлях від центру до периферії мовного апарату (еферентний шлях) є лише однією частиною механізму мовлення. Друга його складова частина (аферентний шлях) є зворотним зв'язком від периферії до центру (кінестетичний і слуховий шляхи). Під час мовлення від голосових зв'язок, язика та інших органів мовлення до кори головного мозку надходять сигнали (кінестезії), які є основою координації рухів і контролю за правильним їх відтворенням.
Розвиток мовної функції починається з формування умовних зв'язків у сенсорному відділі, які пов'язані з надходженням звукових, словесних подразнень із зовнішнього середовища через рецептор слуху, провідні шляхи в корковий відділ мовнослухового аналізатора.
Зворотний зв'язок забезпечує автоматичне регулювання рухів органів мовлення. Особливу роль у цьому відіграє кінестетичний контроль, оскільки він дає можливість виправляти помилки артикуляції. Слуховий контроль може діяти ляше в момент вимовлення звука.
Периферичний відділ мовного апарату складається з трьох частин:
дихального апарату (легенів з бронхами і дихального горла);
голосового апарату (гортані);
артикуляційного апарату (надставна труба з системою порожнин).
Дихальний апарат
Дихальний апарат здійснює газовий обмін, потрібний для організму та голосоутворення. Головний орган дихання (легені) розміщений у грудній клітці. Права й ліва легені з'єднані відповідно з правими і лівими бронхами. На рівні п'ятого грудного хребця бронхи переходять у трахею. У верхній частині трахея переходить у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань складається з багатьох хрящів і м'язів. Зокрема: трьох парних - черпаловидних, клиновидних, рожковидних.
Мал.1. Зв'язки мовних центрів в корі головного мозку. (по Л.О.Бадаляну).
а) лобна доля; б) тім'яна доля; в)потилична доля; г) скронева доля.
Центр пропріоцептивного гнозису.
Центр читання.
Центр зорового гнозису.
Центр слухового гнозису.
Центр Брока.
Центр письма.
Центр праксиса.
Центр Верніке.
Черпаловидні хрящі рухливі, до них прикріпляються задні кінці голосових складок, в товщі яких знаходяться голосові зв'язки. Голосові складки утворюють голосову щілину. Повітряний струмінь, необхідний для утворення голосу, проходячи через гортань, приводить до коливання голосових зв'язок . В результаті цього повітря, що проходить через гортань, починає коливатись. Саме ці коливання сприймаються слуховим апаратом як звук голосу. Простір від голосових зв'язок до губ називають мовним трактом.
М'язи гортані та їх функції
Розрізняють внутрішні і зовнішні м'язи гортані. Одні м'язи піднімають гортань, інші - опускають її, треті - захищають вхід в гортань при ковтанні їжі і розмикають чи змикають голосові складки. Голосові м'язи починають формуватись з 7-річного віку. Функціональна активність м'язів голосового апарату найвища у людей віком від 20 до 40 років, а в 60-70 років спостерігається їх атрофія, голос слабшає.
Іннервація гортані забезпечується гілками блукаючого нерва. Рефлекторна дуга нервів гортані проходить через довгастий мозок. Голосоутворення контролюється центрами в корі головного мозку. Внутрішня частина гортані утворює порожнину гортані і вислана слизовою оболонкою з великою кількістю залоз, що виділяють слиз.
Голос характеризується силою, висотою та тембром. Сила голосу залежить від амплітуди коливань голосових зв'язок, що визначається силою видиху.
Висота голосу залежить від частоти коливань голосових зв'язок, яка визначається їх структурою: довжиною, товщиною та інш. Як підтвердила практика, високі голоси (тенори і сопрано) спостерігаються в осіб з короткими голосовими складками. Довгі голосові складки спостерігаються у людей, що володіють баритоном, басом і меццо-сопрано. Наприклад, у басів довжина голосових складок орієнтовно коливається від 24 до 25 мм, а ширина від 3 до 4,5 мм. У меццо-сопрано від 18 до 21 мм і від 2 до 2,5 мм. У сопрано - від 14 до 19 мм і від 1,5 до 2 мм.
Надставна труба складається з порожнини глотки, ротової і носової порожнин. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють верхню частину (носоглотку), середню (ротову) й нижню (гортанну). Носоглотка відділена від ротової частини м'яким піднебінням. М'яке піднебіння, скорочуючись, піднімається вгору і закриває вхід до носової порожнини. При такому положенні м'якого піднебіння повітря виходить тільки крізь ротову порожнину. Якщо м'яке піднебіння опускається вниз і повітря проходить через носову порожнину, то утворюються носові звуки (м,н).
Носоглотка і носова порожнина з приносовими пазухами відіграють роль резонатора, що підсилює голос і надає йому своєрідного тембру. У ротовій порожнині містяться органи артикуляції: язик, губи, зуби (верхні, нижні), альвеоли, м'яке й тверде піднебіння й язичок. Язик є найдіяльнішим органом мовного апарату. На ньому виділяють кінчик, передню, середню і задню частини та корінь язика. Язик може швидко рухатись (вгору, вниз, вперед, назад) і утворювати потрібні звуки. Органи артикуляції, постійно рухаючись, весь час змінюють форму і розмір ротової порожнини. Завдяки цьому утворюються різні звуки мови. Кожний звук характеризується певним положенням органів артикуляції та голосових зв'язок. Правильна будова органів мовлення є запорукою успішного оволодіння звуковимовою.