65. Охарактеризуйте таблицю класифікації приголосних звуків за м.Савченко

Характеристика приголосних звуків української мови Особливістю артикуляції приголосних звуків є те, що при їх утворенні на шляху струменя повітря, що видихується, у надставній трубі виникають різного роду перешкоди, спричинених зімкненням, зближенням або поєднанням зімкнення і зближення органів артикуляції. Долаючи ці перешкоди, повітряний струмінь чинить шуми, які і визначають акустичні особливості більшості приголосних. Відбувається також зосередження органів артикуляції у місці творення перепони — посилення м'язової напруги, збільшення сили повітряного струменя. В українській літературній мові 32 приголосні. Характер звучання окремих приголосних залежить від способу утворення шуму і місця його виникнення. Виділяються в українській мові групи приголосних фонем:

а) за місцем творення звуків, тобто місцем дії активних і пасивних ор ганів, які беруть участь у вимовлянні звуків;

б) за способом утворення, або як саме утворюється звук;

в) за участю голосу, тобто яка участь голосу і шуму у творенні звуків;

г) за палаталізацією (наявністю чи відсутністю м'якості)

В одних випадках органи вимови утворюють повне зімкнення, яке з силою розривається струменем повітря, що видихається. У момент розриву (або вибуху) виходить шум. Так утворюються зімкнені, або вибухові, приголосні. В інших випадках активний орган вимови лише наближається до пасивного, тому між ними утворюється вузька щілина. У цих випадках шум виникає в результаті тертя повітряного струменя об краї щілини. Так утворюються щілинні або фрикативні (від лат. fгісаге — терти), приголосні. Якщо органи вимови, що утворили повну зімкнення, розмикаються не миттєво, шляхом вибуху, а через перехід зімкнення у щілину, то виникає складна артикуляція зі зімкненим початком і щілинним закінченням. Така артикуляція характерна для утворення зімкнено-щілинних (злитих) приголосних, або африкатів. Повітряний струмінь, долаючи опір органу вимови, що перегороджує йому шлях, може привести останній у стан вібрації (тремтіння), внаслідок чого виникає своєрідний переривчастий звук. Так утворюються тремтячі приголосні, або вібранти.

За наявності повного стулювання надставної труби в одному місці (між губами або між язиком і зубами) в іншому її місці (з боків від язика або позаду опущеного м'якого піднебіння) може залишатися вільний прохід для повітряного струменя. У цих випадках шуму майже не виникає, але звук голосу набуває характерного тембру і помітно приглушується. Приголосні, що утворюються при такій артикуляції, мають назву зімкнено-прохідних. Залежно від напряму повітряного струменя — до порожнини носа або рота, зімкнено-прохідні приголосні поділяються на носові і ротові. Особливості характерного для приголосних шуму залежать не лише від способу його утворення, але і від місця виникнення. Як шум вибуху, так і шум тертя може виникати у різних місцях надставної труби. В одних випадках активним органом вимови, що створює змикання або щілину, є нижня губа, і виникаючі при цьому приголосні носять назву губних. В інших випадках активним органом вимови є язик, і тоді приголосні називаються язиковими.

При створенні більшості приголосних до основного способу артикуляції {зімкнення, звуження, вібрації) може приєднуватися додаткова артикуляція у вигляді підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння — палаталізації (від лат. раlatum — піднебіння). Акустичним результатом палаталізації приголосних є їхнє пом'якшення. В основу класифікації приголосних покладені наступні ознаки: місце утворення; участь шуму і голосу; спосіб артикуляції; відсутність або наявність палаталізації (твердість або м'якість).

І. За місцем артикуляції приголосні перш за все поділяються на три групи залежно від активного органу вимови, що бере участь у їхньому утворенні, а саме на губні, язикові і глотковий. Губні приголосні, у свою чергу, поділяються на три групи залежно від пасивного органу, відносно якого артикулює нижня губа:

губно-губні, або двогубні: п, п', б, б', м, м' — при вимовлянні цих звуків утворюється зімкнення між нижньою і верхньою губами;

губно-зубні: ф, ф' — тут нижня губа артикулює відносно верхніх різців, утворюючи з ними щілину;

губні: в, в' — можуть бути або нескладовими губно-губними або губно-зубним.

Таблиця 1.4 Класифікація приголосних звуків

Язикові приголосні, залежно від пасивного органу, по відношенню до якого артикулює язик, поділяються на чотири групи: