72. Назвіть недоліки вимови сонорних звуків опишіть прийоми постановки сонорних звуків.

Звук л — твердий, передньоязиковий, щілинний, сонорний (голос переважає над шумом). Звук л'— м'який, передиьо- або середньо­язиковий, щілинний, сонорний. Характер вад (л) різний: пропуск звука; спотворена вимова (міжзуб­на, губна, напівпом'якшена; заміна твердого л такими звуками: л', й, в, г, коротким у, р та ін.). Пом'якшений л може вимовлятись як міжзубний (кінчик язика про­совується між зубами) або замінюватись звуком й (яйка — лялька).

Звук р — твердий, передньоязиковий, альвеолярний, вібрант (дри­жачий), сонорний. Звук р'— м'який парний звука р). Вади вимови звуків р, р' поширені. Характер вад різноманітний. Частіше зустрічаються вади положення органів артикуляції. Найпо­ширенішим випадком спотвореної вимови є гаркава вимова. Вона ви­никає внаслідок неправильного положення язика: кінчик опущений До нижніх зубів, пасивний, а задня частина спинки язика піднімається вгору і утворює вузьку щілину з м'яким піднебінням. Повітря, що проходить крізь щілину, викликає вібрацію м'якого піднебіння або язичка. Можливі випадки двогубної вимови (з вібрацією губ і б неї), бокової, або щічної (кінчик язика наближається до щоки і вібрує разом з нею). До спотвореної вимови відносять і ті випадки, коли замість звуків р, р' чується нечіткий звук, що може нагадувати фрикативний приголосний г або голосні и, у. Часто звуки р, р' замінюються звуками л, л', й, в, д, г та ін.

Прийоми роботи для постановки звуківл, л\ передбачені загально­прийнятою методикою, досить поширені. Починається робота з підготовчих артикуляційних вправ. Постановка звука здійснюється різними способами. Користуючись способом наслідування, логопед перед дзеркалом показує і пояснює положення язика, вимовляє звук і пропонує дитині наслідувати пока­зані дії. Якщо використовуються інші звуки,для постановки звуку (л) учневі пропонують про­тяжно вимовляти голосний а (о, и, у) і одночасно кінчик язика прити­скувати до верхніх зубів (або прикусувати зубами). Автоматизація в цих випадках починається із закритих складів (ал, ол...). Якщо даний спосіб не ефективний, можна використати для вироблення правильної артикуляції приголосний б. Учень повинен кілька разів підряд вимовляти звук б і просовувати одночасно язик між зубами. Утворюється сполучення бл. Потім язик треба перевести між зуби і, нарешті, за зуби. Для постановки (р) Поширений спосіб використання інших звуків. Здебільшого лого­педи користуються звуком д або сполученням його з голосним (адд, дда, дде). Можна скористатися звуком з або ж (за умови, що ці звуки добре вимовляються дитиною).

0. Етапи постановки звука

1. Підготовчий етап (артикуляційні вправи)

2. Формування правильної артикуляції

3. Автоматизація (введення звука в склад, слово)

4. Диференціація (використання пар, співвідношення за твердістю і мякістю)

5. Введення звука в звязне мовлення

74. Недоліки вимови шиплячих звуків. Опишіть прийоми постановки шиплячих звуків (ш,ж,ч, та звукосполучення чш(щ))

Звук ш — твердий, передньоязиковий, щілинний, глухий. Звук ж — парний дзвінкий звука ш.

Звук ч — твердий, передньоязиковий, зімкнено-щілинний (афри­кат), глухий.

Вади вимови звуків ш, ж подібні до вад вимови звуків с, з. Це переважно вади положення органів артикуляції (міжзубна, призубна, губно-зубна, бокова, носова вимова та заміна іншими звуками). Трап­ляються випадки відсутності озвучення звука ж.

Сигматизм - вади вимови звуків ш, ж, ч, щ. • міжзубний сигматизм, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, видихуваний струмінь повітря слабкий; при такій вимові звук ш має шепелявий відтінок;

• боковий сигматизм, коли кінчик язика упирається в альвеоли або нижні різці, бокові краї язика опущені, та струмінь повітря проходить між кутніми зубами та боковими краями язика (праворуч, ліворуч або по обом краям язика); при такій вимові замість ш чується звук, який нагадує хлюпання; • носовий сигматизм, коли корінь язика піднімається до мўякого піднебіння, яке опускається та утворює прохід для повітряного струменя, що видихається через ніс; при такому порушенні вимови чується звук, що нагадує х з носовим відтінком;

Парасигматизм – заміна звуків ш, ж, ч, щ іншими звуками. • губно-зубний парасигматизм, коли нижня губа піднімається до верхніх різців, утворюється щілина, крізь яку виходить повітряний струмінь; звук ш при такій вимові замінюється на звук ф (шолом – “фолом”, дошка - “дофка”) • призубний парасигматизм, коли кінчик язика упирається у верхні та нижні різці, і заважає струменю повітря пройти вільно крізь зубну щілину, бокові краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; звук ш при такій вимові замінюється на звук т (шуба – “туба”, каша – “ката”); • свистячий парасигматизм, коли губи розтягнуті в посмішку, а широкий кінчик язика опущений за нижні різці, посередині язика утворюється жолоб, по якому виходить повітряний струмінь; при такій вимові звук ш замінюється на звук с (кішка – “кіска”, шапка – “сапка”)

Серед інших прийомів можна назвати такі, як вироблення артикуляції ш, ж від інших звуків, зокрема с, з, р. На основі артикуляції звуків с, з постановка звуків ш, ж відбувається поступовим переведен­ням кінчика язика від нижніх різців за верхні альвеоли. При цьому увага дитини фіксується на тому, що весь час треба вимовляти звук с ' (з) і одночасно рухати язик угору. Для вироблення нижньої артикуляції звуків ш, ж кінчик язика і передній край його відсуваються зондом від нижніх різців так, щоб утворилась щілина між піднебінням і спинкою язика. Верхню артикуляцію ш, ж можна виробити від звука р, посуваючи кінчик і передній край язика до твердого піднебіння. Основою артикуляції цих звуків можуть бути звуки т, д (як для верхньої, так і для нижньої артикуляції). Робота проводиться подібно до описаної вище. Проте дитина має добре усвідомити, що від зімк­нення, характерного для вимови звуків т, д, треба перейти до щілини. Положення губ, потрібне для звуків ш, ж, дитина відтворює за зраз­ком логопеда або механічним способом: натискуючи пальцями на щоки так, щоб губи висунулись уперед рупором. На етапі автоматизації доцільно порівняти стару артикуляцію із сфор­мованою. Для подолання різних видів дефектної вимови застосову­ються ті самі прийоми роботи, що й для подолання аналогічних вад вимови звуків с, з. Диференціація здійснюється аналогічно до тієї, що описана для звуків с, з.