8. Мусиш побувати в Чигириш

Треба залишити все: Bi4Hy гризоту про недолуге життя, що- деннi наршання, що навколо так багато поганих людей i вони, бач, щаслив^ а ти хороший i нещасний. Просто взяти й зупини- ти свое звичне життя й негайно, не роздумуючи, у будь-який спосiб по!хати в Чигирин!

1деально — вирушити туди пiшки, якщо маеш час i хоч якусь волю. Коли дотупаеш цими битими дорогами, якими ходять i !дуть украшщ вже понад двi тисячi роив, ти раптом вщчуеш, що, увшшовши в Чигирин, став iншим. Ти став трохи нижчим на зрют i кремезнiшим — точно таким, щоб помiститися в старезну козацьку свитку, яку побачив у единому в кра!ш музе! Богдана Хмельницького (тобi щойно тут розповiли, що нашi предки були саме не тай, як !х малюють). Тобi стало життево важливо дiзнатися, де ж подшася труна з Богдановим тшом з-пiд пам’ят- но! плити в його цер^ в Суботовй Тобi заxотiлося спуститися пошукати його в т пiдземнi тyнелi пiд Чигирином, куди нixто не спускався. Ти раптом вщчуваеш, що там, шд землею, точно е життя й живi козаки, вони ждуть нас. I ти сто!ш над щею дiрою- входом у Холодному Яру й шдставляеш лице шд холодний вiтер, що дме з тунелю, i думаеш собi: «Треба взяти побшьше вогню й туди залiзти, бо раз звiдти дме, то десь е вихщ». I ти ро- зyмiеш, що в тебе вже точно е вихвд з yсix ситyацiй, що ти !х iще вранцi не м^ пережити.

Ти хочеш, щоб чигиринщ домоглися вiдбyдови Богданово! резиденцii — хай тут буде лггня столиця всix президентiв, що су- дилися Украшь Ти хочеш, щоб yd побачили п’ятдесятишести- кiлометровий височенний вал, насипаний руками козайв, i зро- зyмiли, що загадка египетських трамщ — це модно, але не так уже й оригшально. Тут поламалася, бо не витримала, сучасна техшка, якою намагалися повторити роботу тих наших праддав. Ти раптом сказав це слово «прадвд» шакше, нiж досi, теплiше й з жалем, що рашше не прийшов сюди, до прадiдiв.

Ти обшмав iз друзями тисячолiтнього дуба, яких не бувае на свт. А тут вш е. I, щоб вш не вмирав, йому шд корiння зако­пали цiлого коня. Це було жертвоприношення. I дуб живе, тшьки не родить бшьше жолyдiв.

Ти подумав, що банально втшав свою слабкють тим, що по- ганих людей, мовляв, бшьше й вони сильшшь Ти просто не там ходив по життю. Ось чигиринщ ходять, спiвають, пiдсипають тобi третю порцiю юшки, розказують про мюцевого дiда, що в сiмдесят роюв написав свiй перший роман, а його викликали до Киева на злгг молодих письменниюв.

Ти 1хав додому, розумiючи, що кожен украшець хоча б раз у житл мусить пршхати в Чигирин, щоб пiзнати себе й стати муд- рiшим i кращим.

416 слгв З журналу

9. Острог

Серед просторих болгт, оточений водами Гориш й Blnii, об- ступлений довкруги великими люами, був заснований Острог — столиця першого руського вельможi — князя Костянтина Кос- тянтиновича Острозького, на той час кшвського воеводи. Його iм’я надавало великого значення мюту, яке князь Костянтин на старост лiт вибрав to6l за столицю. Роль мiста на той час при- темнювало в житл Украши важливiсть самого золотоверхого Киева. За плечима могутнього князя всi тут жили безпечно.

Князь вимагав лише одного: щоб йому вiрно служили й у ра- зi потреби були готовi до боротьби з ворогом, хто б вш не був. Князь Костянтин був хорошим адмшютратором свого вели- чезного майна. Через те вш багалв щодня, щогодини. Його рiчнi доходи становили дванадцять мiльйонiв.

Спочатку Острог дшився на три частини: княжий замок, мюто й передмютя Застав’я.

Замок стояв на узпр’!, з трьох бокiв оточений водою, пишав- ся на всю околицю, i його здалека було видно. Складався з двох поверхiв i пiдземелля, яке було подшене на дев’ять имнат. Тут мiстився скарб князя: бочки з дукатами й срiбними монетами, скриш з ломаним золотом i срiблом, дорога зброя, кована золотом i срiблом, дорогi турецькi сщла й убори на коней. Усе це коштува- ло великих грошей. Над тим шдземеллям мешкала княжа служба. Тут були також имнати для пршжджих — шляхти, державщв i прихильникiв князя, якi частенько наввдувалися до Острога бити князевi чолом.

З великих сшей сходи вели вище, де мешкав сам князь. Зва- жаючи на зовшшню пишноту замку, славу й багатства князя, здавалося, що в хоромах пануе велика розйш. Хто так думав, мусив розчаруватися, увшшовши сюди. Яка простота на пер­ший погляд! Невелика ймната з двома вшнами, дерев’яний сил, а бшя нього — дерев’яне крюло, оздоблене чорним сап’яном. Шд стшою просте лiжко, вузьке, укрите ведмежою шкурою. На слш — одна шона, а шд нею — княжа шабля. У ку- тi — кахельна шч з комином, у якому горiв безустанку вогонь, бо в мурах було холодно й сиро. Крiм княжого крюла, не було шчого iншого, бо тим гостям, яких князь тут приймав, не вшьно було в його присутносл свдати.

З те! княжо! кiмнати, яка була i його спальнею, вели дверi до дальнiх кiмнат, краще прибраних, де князь приймав знатних гостей.

З правого боку вщ сшей був вхщ до !дальш. Тут стояли довп та широкi дубовi столи iз стiльцями, а шд стiною — великих роз- мiрiв шафа, наповнена багатим столовим начинням. На стшах висiли портрети родини Острозьких у золочених рамах.

Звщси вели дверi до заупокшно! юмнати, з яко! князiв вщправ- ляли на вiчний спочинок до родинно! гробницi. Ця заупокiйна кiмната шдходила до замково! церкви Преображенiя. Тут можна було бачити красу й велич, що ввдповщали багатству князя. Костянтин, який називав себе богомольцем, на прикрашання церков не шкодував шчого.

422 слова За А. Чайковським