24. Вино з троянд

На не!' задивлялися навль двдугани, i вже рiдко який хлопець не мiряв ii очима з голови до п’ят. Милувалися нею, як шедевром краси.

Андрш нiколи не наважувався шдшти до не'1'. Та й куди йому, кульгавому горбанев^ було сшатися, коли й не таю, як вш, од не!' гарбузи отримували. Вона часто ловила його погляд на собi й завжди у вщповщь свiтилася привггшстю, але вiн убачав у тому образливу жалюливють.

До квiтiв Андрш принадився, вщколи померла мати. У його садибi не росла шяка городина, лише виноград, яблунi, вишш i квiти, квли... Вiн дарував розюшш букети нареченим, i всi були вдячнi за це, а йому ж хотшося випити хоч краплю кохання.

• Чи й меш ти подаруеш букет на весшля? — запитала якось Ольга.

Вш мало не отерп вiд несподiванки, але мовив:

• Ти вибереш сама, якi захочеш, — полм посмiливiшав i ска­зав: — Коли захочеш, до твого весшля я зроблю вино з пелюсток троянд.

Андрш виглядав i'i кожний Be4ip. Його збентежешсть пом^ тили навпь сусщсью хлопчаки, якi щовечора щебетали на пoдвiр’'i. Це були вiрнi Андрieвi друзi — надiйнi oхoрoнцi його квтв i саду. Вони вечорами, як мухи, обещали його. BiH розпо- вiдав iM, що бачать у снах квпи, як вони перешштуються i3 сивими зорями, вигадував казки про дивовижт кра'1', де квпи не тiльки пахнуть, а й розмовляють.

• Кв™ люблять щасливих. Ви бачили, скшьки вранщ на них роси? То ^-1'хш сльози. Хто росяного ранку знайде незаплака- ну квiтку, той буде дуже щасливий.

Ольга прийшла в недiлю зранку.

• Це правда, що суха квпка, знайдена росяного ранку, вщуе щастя? — запитала вона в Андрiя.

Язик у хлопця прикитв до тднебшня, oчi застигли вiд подиву.

• Хто? Вщ кого ти чула про це?

• Я приходила до тебе вчора ввечерi й слухала, про що ти ка­зав дггям. Так то правда чи ш?

• Hi. То я сам вигадав, — Андрш заховав oчi в кущ твонш.

Ольга з^хнула:

• Жаль, що я не вмш так гарно видумувати.

• Для чого тoбi це? — дивувався хлопець. — З тебе досить те'1' вроди, якою надшила мати.

• Що та краса? В^ри видублять шйру, дошд змиють рум’янець! Де та врода й дшеться? Я не весь вш такою буду, Андрш, — мовила сумно. — Так меш можна нарвати квтв?

Андрш кивнув головою, i дiвчина побрела в барвисте живе озеро. Вона ходила мiж квгтами, а за нею ходили його закохаш очь Ольга повернулася до альтанки з порожшми руками.

• Менi жаль ix рвати, — соромливо зiзналася. — Вони такi гарнi. Краще я зайду iншим разом. Добре?

Вш iде з нею до xвiртки й мовчить. Дiвчина виходить на ву- лицю i, дивлячись у синш неспoкiй його очей, тихо каже:

• А до весшля ти неодмшно приготуй вино з троянд...

420 слгв За В. Симоненком

24. Лелека

Лелека в украшщв — святий птах. За легендами, вш похо­дить вщ людини, яка згршила колись проти Бога й тепер у пта- шинiй подобi старанно спокутуе свою провину. Найпоширеш- шою версiею перетворення людини на лелеку е iсторiя гадючого мшка.

Кажуть, що колись бусол був людиною. Бог усiх гадiв у мшок зiбрав i дае чоловшовк «Жзьми цей мiшок, однеси до моря й укинь у воду. Як нестимеш, не розв’язуй i не заглядай у мшок, що там е». 1де той чоловш i3 мiшком до моря — кортить подивити- ся. Розпустив того мшка, гад так i полiз, так i полiз i3 нього! А Бог i каже: «Не хотв мене слухати, пустив гадюччя по всiх усюдах, iди ж та збирай!» От тодi й став той чоловш буслом.

На зиму лелеки вщлггають до далеко! кра!ни за морем. Там вони шбито плюскаються в озерi й перетворюються на людей. Навеснi вони купаються в шшому озерi й повертаються додому птахами. 1нколи у вири лелеки змушенi битися з орлами, коли л на них нападають, i перемагають хижакiв, хоча багато !х гине.

Лелеки, за повiр’ям, мають риси й звички, притаманш людям. Вони розумiють людську мову, адже колись i вони гово­рили. Як i люди, шукають собi пару, турбуються про длей i че­рез ревношд можуть покiнчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували й шдмшили яйце лелеки качиним. Лелека-мати ви^вала яйця, а батько носив !жу. Настав день, коли на свгт з’явилися малята. Разом iз малим лелекою в гнiздi вилупилось i каченя. Коли лелека його побачив, вш високо зле- тiв у небо й каменем упав на гшздо. Мертвими на землю впали пташенята й лелека-мати, а садиба того господаря незабаром шшла з димом.

Лелеки належать до вщих птахiв. Люди по них гадають на врожай, погоду, здоров’я, замiжжя та на iншi житейсью речi. Уважаеться, що добре бачити лелеку, коли вш летить або ходить, погано — коли сто!ть нерухомо на однш нозь

Широко побутуе повiр’я, нiби чорногуз приносить дгтей. За давнiми уявленнями, поява потомства асощюеться з водою. Бусол малююв знаходить у вод^ виловлюючи !х сво!м довгим дзьобом, i приносить матерям.

I досi icHye повiр’я, згiдно з яким у родинi буде щастя, коли бусол 3iB’e гнiздо на подвiр’i. Люди й caMi допомагали в цьому птахам: лаштували на хатах або деревах хрестовини, колеса вщ возiв. Вiрили, що пернат оберiгaють обiйcтя вiд пожежi й блис- кавки, що разом i3 ними приходять у господу злагода, добробут i здоров’я. Щовесни лелеки повертаються на cвоi гнiздa. Коли ж, ображеш на людей, птахи покидали хату, усе добро йшло за ни­ми. За повiр’ям, скривджеш лелеки могли й пщпалити бyдiвлю, принicши в дзьобi жарину. Убивати птaхiв або руйнувати 'хш гнiздa вважалося великим грiхом. За це винного було суворо ка- рано хворобою, злиднями, а то й смертю.

430 слгв За О. Таланчук