24. Небо I земля Леонща Бикова

Ця трагедiя сталась одинадцятого квiтня 1979 року. Сорок шостий кiлометр траси Кшв-Мшськ: Леонiд Биков повертався з дачi на сво!й бiлiй «ВолзЬ». Далi — тиша. Тридцять роюв мину­ло вiдтодi. Однак iм’я Бикова не зникло в тишi забуття. Його пам’ятають, люблять, шанують.

Биков прийшов у радянський кшематограф у найсприятли- вiший перiод — час «:вщлиги». Фiльми, у яких зшмався Леонiд Биков у другш половинi п’ятдесятих рокiв минулого столптя, починаючи з першо! головно! ролi в кiнострiчцi «Максим Пере- пелиця», зажили надзвичайно! популярностi. Власне, усi карти- ни, де знiмався Биков, i нинi не зникли у вирi часу саме завдяки його акторськш грi. Образи, ним створеш, не застарiли, не стали нещкавими. Зрозумiлим е секрет його популярность сьогодш його геро! так само, як i ранiше, приваблюють гумашзмом, щи- рими, живими й неповторними характерами.

Своерiднiсть Бикова особливо помггна, коли йдеться про йо­го комедшний талант. Вiдмiннiсть мiж комедiями з його участю та нишшшми приголомшлива. Скажiмо, пропонований «гумор» творять за допомогою масок, нещиросп, награность У другiй по- ловинi 1950-х роюв талант природних носив гумору цшувався на вагу золота. Тодшнш европейський контекст комедiйного жанру надзвичайно щкавий i рiзноманiтний: фактично в кожнш кра!ш був свiй улюблений комiк.

Украшщ ж, для яких лихолтя аж надто затягнулося в юто- ричному часi, здавалося, мали б розучитися смiятися. На щастя, почуття гумору, здатнiсть ударити лихом об землю, посмiятись i над ворогами, i над собою, лшувати душу жартами е вроджени- ми рисами нашого народу. Слова Леошда Бикова про те, що ду­ша народу усмiхнена, навiть коли 1й боляче, абсолютно вщпов^ дають дiйсностi.

У Бикова не було потреби вдягати маску, його обличчя над­звичайно виразне й легко запам’ятовувалося. У рiзноманiтних ситуащях фiльмiв вш залишався самим собою i водночас був ш- шим — персонажем с^чки. I оскiльки це було щкаво й захоп- лююче, виникав магнетизм, приворожлива сила, природу яко1 навггь важко пояснити. Леонiд Биков школи не повторювався, не хотiв обмежувати себе якимсь амплуа.

Вш мав надзвичайний талант — жити життям сво'1х персона- жiв. Биков вщдавав фiльмам усього себе. Навiть поди з життя, iмена близьких йому людей гармоншно вплiтались у сюжетну канву його творiв.

У його товариствi затишно, як бувае затишно в аурi хорошо! людини. Фшьми митця хочеться дивитися знову й знову. Така собi терапiя души Можна уявити, як добре почувалися поруч iз Биковим тi, кому випало з ним працювати.

Щороку одинадцятого кв^ня на могилi Леошда Бикова на Байковому кладовишд з’являються квгти. 1х приносять усi, для кого вш творив свое неповторне кшо, усi, хто вдячний йому за це. Вш освiтлював сво'1м талантом реальне життя й творив влас- ний свiт на екраш, тим самим вiдкриваючи себе св^овь

400 слгв За Л. Брюховецькою

24. Bi4Ha загадка любовi

Його називали душею поетичного кiно, аристократом духу, блискучим самородком. «Я не знаю бшьш нащонального, бiльш народного гешя», — захоплено говорив про нього Сергш Пара­джанов. Доля послала Iвановi тридцять чотири ролi у фшьмах, бшьшють з яких увшшла до золото! колекцп украшського кшо. А може, тому й увшшла, що пропустив !х через свое серце, засв^ тив сво!ми, одному йому притаманними барвами 1ван Мико- лайчук.

1ван захопився театром та акторством ще в дитинствь У селi був драмгурток, який майже щомюяця ставив спектаклi. Грали вск i старе, i мале. Проте всi без винятку xотiли грати ролi моло- дих, вродливих, закоханих. Якось ледь не зiрвалася вистава п’еси «Безталанна» за Старицьким, бо шхто з парубкiв не хотв грати батька Софii — старого 1вана. Виручив дванадцятирiчний 1ван Миколайчук. Його намастили сажею, причепили на плечi горб iз соломи й випустили на сцену. Вiдтодi вш став повно- правним членом гуртка й протягом наступних трьох ройв з^рав тридцять шiсть прем’ер.

1ван прагнув «учитися на артиста» i, уступивши до театраль­ного шституту, почав знiматися вже з другого курсу. I одразу у фшьмах — «Сон» (у ролi Тараса Шевченка) та «Тiнi забутих предюв» (у ролi 1вана Палiйчука).

Фшьм Сергiя Параджанова за повiстю Михайла Коцюбин- ського трiумфально пройшов по всьому св^ов^ здобувши три­дцять дев’ять мiжнародниx нагород, двадцять вгам призiв на кiнофестиваляx (з них двадцять чотири — «гран-прЬ») у двад­цять однш краiнi й увшшов до Книги рекордiв Гшнесса. Амери- канцi назвали на честь 1вана Миколайчука малу планету.

А в нього — новi фшьми: «Анничка», «Помилка Оноре де Бальзака», «Камшний хрест», «Захар Беркут», «Бший птах з чорною ознакою», «Пропала грамота»... I в кожнш ролi вiн ш- ший, але однаково природний, цшсний, незабутнiй.

Розповiдають, що якось на зйомках у Болгари 1ван зустрiвся з Жаном-Полем Бельмондо. Француз спещально прийшов на зшмальний майданчик, довго спостерiгав, як працюе Миколай­чук, а тодi запросив його поспшкуватися перед вiдльотом. 1м за- пропонували перекладача, але Бельмондо сказав: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозум™ один одного, потрiбен хтось ще, то акторська справа взаг^ нiчого не варта на цьому свш». I справ- д^ вони чудово порозумiлися.

«Зоряна хвороба» не торкнулася душi 1вана. Слава лише спонукала Миколайчука до глибшого осягнення секрепв май- стерносп, маги кiнематографа. Тим часом деяк фiльми з його участю влада сприймала як «надто нацiоналiстичнi». На «поли- цю» потрапила «Пропала грамота» разом i3 «Криницею для спраглих» Юрiя 1лленка й iншими «неправильними» фiльмами. Дедалi важче стало доводити свое право бути укра!нцем як у творчостi, так i в житти

Лише 1979 року вдалось отримати дозвш на зйомки «Вави- лона-ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя». Цей фiльм став режисерським дебютом i другою вершиною творчосп митця. Миколайчук написав сценарш за три днi й три ноч^ але зумiв дати твору безсмертя.

Його фшьми залишилися нам як вiчна загадка любовi.

425. слгв За I. Чемерисом