5. Гавань у степовому океаш

Софiя Ки'вська — пам’ятка св^ового значення, як афiнський Парфенон i римський Колiзей. Справа ось у чому: зазвичай християнськ церкви будували до якогось релшйного свята або вшанування святих. Однак тако' християнсько' свято', як Софiя, до п’ятнадцятого столтя не було. Це просто образ мудрость Рщисний, особливий випадок, щоб до п’ятнадцятого столiття християнська церква називалася iм’ям Софii'.

Власне, можна говорити про певну паралель мiж афшським Парфеноном i ки'вською Софieю. Подiбно до того, як афшський Парфенон збудовано на мющ iсторичноi' битви з персами, ки'в- ську Софiю збудовано на мющ iсторичноi' битви з печенiгами, шсля яко' цi кочiвники взагалi зшшли з iсторичноi' арени. Як Парфенон присвячено богиш мудростi Афiнi, так i ки'вський храм присвячено Софи, тобто мудрость

Чому саме в Киeвi був зведений храм Софп? Кшвська Русь, i вiдповiдно Кшвська держава, народилася на березi великого степового океану. Уяв^ь собi Великий Степ, що починаеться б^ ля Велико! Китайсько! стiни: степи Монгола, степи Середньо! Азii, степи Прикаспш, степи Уралу. I саме степами Укра'ни й Угорщини вiн закшчуеться бiля Альп. Великий Степ, що охоп- люе два континенти! Цей Степ був етшчним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилi навал кочiвникiв.

Один церковний письменник п’ятнадцятого столтя написав про православш храми: «^xi гаваш безкрайнiх степових про- CTopiB з 1хшми нерозв’язаними проблемами». Храм як гавань у степовому океаш!

Коли ми дивимося на храм зовш, усе читаеться як текст, бук­вально все мае свш змют. Скажiмо, тринадцять куполiв. Три- надцять апостолiв, чи то включаючи Христа, чи то включаючи 1уду (адже вш теж був апостолом, обраним самим Христом). Тринадцять руських племен — поляни, древляни, кривич^ угли- ч^ в’ятичй.. Тому саме тринадцять куполiв.

У п’ятому столiттi нашо'! ери в Римi один чернець шдрахував, що в десятому столки (тобто на початку другого тисячолтя) буде кiнець свiту. I ось що щкаво: п’ять столiть у бврош знижу- вався рiвень економши, грошi вкладали в церкви й монастирй I тiльки в десятому столки стало зрозумiло, що Страшний суд не настав. Вiн був перенесений у майбутне, що, певне, виявилось iлюзiею. Насправдi Страшний суд був розтягнутий у чась Адже в другому тисячол^т загинуло чотириста мшьйошв осiб, тобто стiльки, скшьки жило в десятому столiттi. За минуле тисячолтя жодну велику сощальну проблему не вирiшено: проблему бщ- ностi, безробiття, злочинностi, молодi. Аш соцiалiзм, анi катта- лiзм не виршили цих питань.

Скажете: а науково-техшчний прогрес?.. Вернер Гейзенберг, найвщомший лiдер сучасно'! науки, сказав: «Науково-техшч­ний прогрес — це споаб зробити пекло бшьш комфортабель- ним для життя». Адже техшка виршуе тi самi проблеми, що й викликае.

Ниш Софи Кшвськш майже тисяча роив, вона прикрашае мiсто на пагорбах, захищае його своею мудрютю й святiстю.

400 слгв За С. Кримським

6. Як образили iKoHy та що з того вийшло

Давно це було, аж у 1690 рощ. Тодi в Закарпатп панувала Австро-Угорська iмперiя. Поблизу невеличкого прського села Нанкова люди побачили незвичайне сяйво, що йшло вщ Поля­нок (так називали вони мюцину, де випасали худобу). Здивува- лися нанювчани, побили мерщiй туди й побачили диво дивне: лежить посеред лугу шона Божо'1 Матери а ввд не! сяйво чудесне HaBci6i4 випромiнюeться.

Селяни стояли, дивувалися, думали-гадали, що з iконою чудесною 1м робити. За звичаем i за правдою треба було б цю землю втдати пiд будiвництво монастиря на честь Пресвято'1 Дiви. Проте дшянка, де сталося чудо, належала найзаможшшо- му в селi Газд^ а той не побоявся Божого гшву й не дозволив на сво'1й землi iкону залишити.

Що робити? Шдшнали на Полянки вiз, волами запряжений, поставили на нього шону та й ну волiв поганяти, а воли смик- смик — i нi з мюця. Не можуть воза зрушити, Божа сила не пус- кае. Привели селяни другу пару волiв, запрягли. Уже двi пари волiв смикають вiз, а вiн хоч би на швколеса зрушив. 1нший би злякався та покаявся, а нечестивий господар наче ослш, ввд злост ледве не лусне.

• Hi, — кричить, — я тебе таки позбудуся зi свое'1 землП Ве- дiть третю пару волiв!

Припрягли й третю пару. Тягнуть воли. А вiз як у землю врю. Зовсiм розлютився багатш. Схопив батога та як уперщить худобу по спинах, але кшчиком батога зачепив образ. Вiд цього удару на щощ Богородицi з’явився шрам, i потекли з К очей сльози. Ось тодi й рушили воли, покинула шона Божо'1 Матерi обране мiсце.

Пiшов вiз з iконою вздовж рiчки Хустця. Там, де вш проходив, нарциси зацвтали. Вiдтодi й досi навесш квiтнуть дивовижнi нарцисовi поля бшя мютечка Хуста. А iкона пропала. I шхто не знае, де вона знайшла собi мiсце. Одш кажуть, що в Римi, iншi впевненi, що у Вiднi. Нанювсью старожили твердять, нiбито 1хня шона зупинилася в угорському мют Марю-Повч.

Тим часом нанкiвчани дуже побивалися, що знехтували свя- тиню, i щиро каялися. I Господь iз Богородицею зглянулися на них. Знайшовся художник, який змалював дивовижний образ так, як запам’ятав. I поклали список Нанювсько! шони Богоро- дицi у Свято-Духiвськiй церквi. Там його можна й досi побачи- ти. I тим, хто щиро вiрить i молиться перед ним, подае Господь зщлення вщ рiзних хвороб.

А нечестивий багатш за свш тяжкий rpix був покараний. Його рщ, колись великий i заможний, 30BciM перевiвся. Зникла й пам’ять про нього, навггь саме iм’я забулося. На вигош, над яким недобрий господар так трусився, що й Божу милють зне- важив, забило животворне джерело. Кожний може прийти до нього й напитися щлющо! води. I, якщо вiрити в !! силу, зщлю- еться.

411 слгв За Г. Матв