18. Листи щастя

Про досягнення вченого свггового масштабу Iллi Мечнико­ва, який народився в невеликому селi 1вашвщ на Харкiвщинi й гак багато зробив у своему житл, добре вщомо. У двадцягь три ро­ки вш був доктором зоологи, поим став професором Санкт- Пегербурзького ушверситету, завiдувачем лабораторп в Парижь У 1908 роцi став лауреатом Нобел!всько1 премп з медицини та ф!зюлогп за вивчення 1мунно1 системи. Але мало хто знае, що тринадцять ройв поспiль 1лля Iллiч мешкав у тихому мальовни- чому селi Попiвцi Смiлянського району Черкасько! обласгi. Звiдги родом була його друга дружина — Ольга Микола'1'вна. У шлюбi вони прожили понад сорок роив. Залишилося чоти- риста лисгiв Iллi Iллiча, адресованих Ользi Микола'1'вш.

У своему життевому виборi Мечников не помилився. Ольга Микола'1'вна стала для нього вiрним другом, помiчницею й тала- новитим науковим асистентом. Ii' щкавило все, що щкавило чоловiка. Вона була його другою половинкою все життя й нади- хала на науковi звершення. 1хне весiлля вiдбулося в знаковий день — чотирнадцятого лютого. Зима була тодi сувора, сшг покривав землю товстим юкристим килимом. За илька годин до весшля брати Ольги запряглись у санки, щоб покатати ii. Вони з радютю мчали по сшговому килиму назус^ч доль

1лля Iллiч та Ольга Микола!вна рiдко розлучалися. Коли вш був у вiд’'iздi, то щодня писав коханiй листи. «Твш спокiй для мене дорожчий за все на свт. Не ляжу спати, допоки не погово­рю в листах iз моею единою. Здаеться, щлий вiк минув iз часу мого вiд’i'зду, а проте лише четверта доба», — писав дружиш 1лля Мечников. А через два дш надсилав !й нового листа: «Тепер, незважаючи на безлiч справ, неймовiрно гнiгигь нудьга, i я так прагну до свое'1' дружиноньки. Хоча б раптом замети не за- вадили вшхати. Сшг сипле не перестаючи; сьогоднiшня пошта не прийшла — застрягла, мабуть, десь у дорозь Напевне, i ти, мое сонечко, хвилюватимешся, якщо довго мене не буде i якщо не отримуватимеш вiд мене лиспв. Чекаю на нашу зус^ч». Навiгь у шiсгдесяг два роки кохання Мечникова було таким само сильним, як i в молодi лта. У ту пору 1лля Iллiч писав дружинi Ользi: «Ти не можеш собi уявити, моя кохана, як сильно меш хочеться повернутися додому. Без тебе не можу жити, не можу дихати».

У 1902 рощ подружжя продало маеток у Потвщ, але прожит там роки згадувало ще довго. Через чотирнадцять роюв шсля вщ’!зду з маетку 1лля Iллiч помер вщ iнфаркту. Дiтей у них з Оль­гою Микола!вною не було. У своему заповiтi Мечников написав: «Моя дорога, люба супутнице, знай, що в мене не було шшого по- чуття, ^м найглибшо! i щиро! любовi й велико! поваги. Таких людей, як ти, мало на свт. Та обставина, що я все життя м^ бага- то працювати, значною мiрою залежала вiд тебе. Це сприяло тому, що сорок один рж мого життя, проведеного з тобою, я був щасли- вий. Кажу це вщ чистого серця й дуже дякую тобЬ».

445. слгв За Л. Нктенко

19. 3MieBi вали

Змiевi вали... Ниш щ стародавнi землянi обороннi споруди, що знаходяться в Придншров’!, привертають дедалi бiльшу увагу дослiдникiв. Вони не дшшли до нас у свош первозданнiй величi — вщ часу !х спорудження минуло майже двi з половиною тисячi лгг. I все ж вони добре помггш. Мiсцями вони тягнуться безперервною лiнiею на десятки кiлометрiв, подекуди ж стають серед поля осевками. Поки що нiхто не вимiряв 1хньо! довжини, але припускають, що загальна протяжшсть валiв сягае трьох тисяч кiлометрiв.

Однак чому так неблагозвучно назвали щ захиснi споруди, що захищали людей, — Змiевi? Iмовiрно, за подiбнiстю до змiя. Якщо вийти на узвишшя й подивитися на вали зверху, то мож­на побачити, що вони в’юняться, вигинаються змшкою по степу.

Хто ж будував щ грандюзш споруди? Нав^ь сучасним най- потужнiшим екскаваторам i бульдозерам потрiбнi роки, щоб на- сипати такi вали. Певне, юнувало якесь об’еднання народiв — мщне, сильне, з високою оргашзащйною структурою, спроможне справитися з таким завданням. Те, що тепер виглядае як залишки невиразних земляних насишв, колись було потужним i складним укршленням — суцiльнi вали висотою десять-п’ятнадцять метрiв i шириною основи до двалттяти MeTpiB. Будiвництво таких споруд вимагало величезно'1 кiлькостi людей i цeнтpалiзованого управ- лiння, тобто було можливим лише за умови юнування держави на цих тepитоpiях. В iстоpичнiй наущ тривалий час вважалося, що щ укpiплeння були побудованi за часiв Кшвсько! Русi, зокре- ма, наприкшщ десятого — на початку одинадцятого столтя, коли князь Володимир Святославич «зачиняв» пiвдeннi кордо- ни вщ нападiв пeчeнiгiв.

Але ж вщомо, що значна частина валiв споруджувалася рашше. Так званi Кiмepiйськi вали будували ще у восьмому стол^т до нашо! ери. А таю ж споруди неподалш вiд Киева, у район Забу- яння, як показав радювуглецевий метод дослiджeння, зводилися в 150 рощ до нашо'! ери.

Виявилася ще одна щкава особливють. Змiевi вали проляга- ли по тих межах, де колись проходили кордони мiж полянами, древлянами, сiвepянами, в’ятичами. Карта дала змогу якоюсь мipою пояснити загадку. Однак, напевно, повшстю розгадають И в майбутньому.

Довго мipкував над цим дослщник Аpкадiй Бугай. Можливу розгадку щдказують назви навколишнiх сiл: Димарка, Домашв- ка, Тайни, Залiзнe, Ковалiвка. Стривайте, а чи не «замшане» тут залiзо? Спpавдi, у Димарщ, можливо, випалювали вугiлля, у До- манiвцi (напевно, вiд слова «домна») виплавляли чавун, у Залiз- ному доводили його до кондици, у Ковалiвцi виковували готовi peчi. А Тайни? Певне, там перебували «мженери» — кepiвники залiзообpобного процесу, як збepiгали у сувоpiй таемницi сек- рети виготовлення металу, надто дорогого в т часи.

Бiльша частина Змiевих валiв розорена, але дослщження 1х тривае й нинi. «Розгадати таемницi Змiевих валiв — завдання ве­лико! ваги, — говорить сивочолий дослщник. — Усе ще попереду».

396 слгв За М. Федоренком